Розділ «10. Дракон»

Кольори Драконів: сірий-помаранчевий-сірий. Перевдягнувшись у свій флеш-костюм, Ендер прослідував вузькими смужками світла до казарми, де мешкала його армія. Усі були там, юрмилися біля входу. Ендер одразу взяв командування.

— Життя в казармі буде організоване за старшинством. Ветерани — в кінці кімнати, новоприбулі солдати — на початку.

Це був незвичний порядок, і Ендер це знав. А ще він усвідомлював, що не буде схожим на багатьох командирів, які навіть ніколи не бачили молодших хлопців, що завжди трималися позаду.

Хлопці вишикувалися відповідно до дати свого прибуття, і Ендер пройшовся шеренгою. Майже три десятки солдатів були новими, з початкової групи й абсолютно недосвідченими в битві. Деякі виявилися занадто малими. Особливо шкода було дивитися на тих, які стояли біля самих дверей. Ендер згадав себе. Таким він, імовірно, виглядав для Бонзо, коли прибув. Варто зазначити, що в Бонзо був лише один такий солдат.

Жоден із ветеранів не належав до елітної групи на Ендерових заняттях. Жоден не був лідером взводу. Що й казати, жоден не був старшим за Ендера, а отже, навіть його ветерани мали досвід менший, ніж півтора року. Деяких він не впізнавав, вони нічим не вражали.

Солдати ж, навпаки, впізнали Ендера — найвідомішого солдата школи. Деякі, помітив Ендер, обурилися на нього. «Принаймні, зробили мені послугу — старших за мене немає».

Щойно бійці отримали ліжка, Ендер наказав їм надягти флеш-костюми та йти на практику.

— Згідно з ранковим розкладом, практика починається відразу після сніданку. Офіційно між сніданком і практикою у вас є вільна година. Подивимося, чи залишиться так, коли я побачу вас у дії.

За три хвилини, хоч багато хто був досі неодягнений, Ендер наказав виходити.

— Я голий, — мовив один хлопець.

— Наступного разу вдягайся хутчіше. Правило цього тижня — три хвилини на те, щоби вибігти з дверей після першого наказу. Наступного тижня буде дві хвилини. Ворушіться!

Тепер уся школи глузуватиме, що Армія Драконів настільки незграбна, що мусить учитись одягатися.

П’ятеро були повністю голі й, пробігаючи коридорами, тримали в руках свої флеш-костюми. Дехто був одягнений повністю. Пробігаючи повз відчинені двері класних кімнат, вони привертали багато уваги. Ніхто не хотів знову спізнитись, якщо лише міг цьому зарадити.

У коридорах, що вели до Бійцівських кімнат, Ендер змусив їх швидко бігати вперед-назад, пітніючи, поки голі вдягалися. Потім він відвів усіх до верхніх дверей, які відкривалися посеред бійцівських кімнат, як двері в справжніх іграх. Ендер змусив їх підскочити й, тримаючись за поручні на стелі, кинутись у кімнату.

— Гуртуйтеся на дальній стіні, — наказав він. — Ніби збираєтеся до воріт ворога.

Вони показали себе, стрибаючи вчотирьох одночасно крізь двері. Майже ніхто не знав, як встановити пряму лінію до мети. Досягнувши дальньої стіни, мало хто тямив, як можна причепитися чи, принаймні, контролювати відскоки.

Останній хлопець був малий, зовсім ще дитина. Дістати до перил на стелі він не міг ніяк.

— Можеш скористатися боковими ручками, — порадив Ендер.

— А не пішов би ти, — відмовив малий.

Він високо підстрибнув, кінчиками пальців торкнувся поручнів на стелі й, крутячись у трьох напрямах одразу, не контролюючи себе, проскочив у двері. Ендер не знав, чи сподобався йому хлопець за відмову слухатися, чи розсердив.