Розділ «10. Дракон»

— Якщо відтепер вечірні заняття в регулярному графіку, чи означає це, що я можу користуватися жезлом?

Андерсон усміхнувся? Та ні.

— Побачимо, — відповів він.

Ендер розвернувся й зайшов до бійцівської кімнати. Незабаром прибула його армія, й більше нікого. Або Андерсон чатував поруч і перехоплював тих, хто йшов у групу Ендера, або школою вже пройшлася чутка, що неформальним вечорам настав кінець.

Практика була вдалою, вони багато чого зробили, але наприкінці Ендер відчув себе втомленим і самотнім. До відбою залишалося півгодини. До казарми своєї армії Ендер зайти не міг. Він давно зрозумів, що найкращі командири йдуть туди лише за потреби. Хлопцям потрібно побути в мирі, відпочити. Не можна дозволяти собі любити когось, а іншими нехтувати, відповідно до того, як вони поводяться, говорять і думають.

Отож він побрів до ігрової кімнати, де декілька хлопців використовували час до останнього дзвоника, щоб укласти парі чи побити свої попередні досягнення в грі. Жодна з ігор не виглядала цікавою, та він все одно почав грати в одну, створену спеціально для початківців. Знуджений, Ендер ігнорував мету гри й використав маленьку фігурку гравця-ведмедя, аби дослідити навколишні краєвиди.

— Так ти ніколи не виграєш.

— Не вистачало тебе на практиці, Алаю, — посміхнувся Ендер.

— Я приходив туди, але твоя армія була окремо. Тепер у тебе грандіозний період, не граєш більше з малими.

— Ти на цілий лікоть вищий за мене.

— На лікоть? До тебе звертався Господь із проханням побудувати човен абощо? Чи у тебе зараз темно на душі?

— Не темно, просто потаємно. Потаємно, витончено, підступно. Я вже за тобою скучив, друзяко.

— Хіба ти не знаєш, що ми тепер вороги? У наступному бою я тобі задам перцю.

То, звісно, були звичні жарти, проте зараз за ними стояла правда. Тепер, коли Алай перевів усе на жарт, Ендер відчув біль утрати друга. А найбільше стискалося в грудях, коли він замислився, чи Алаєві дійсно зовсім не боляче, як він показує.

— Тільки спробуй, — мовив Ендер. — Я навчив тебе всьому, що ти знаєш, але не навчив усьому, що знаю я.

— Я завжди знав, що ти притримуєш щось, Ендере.

Пауза. Ендеровий ведмідь скочив у халепу. Він ліз на дерево.

— Алаю, я нічого не притримував.

— Знаю, — відмовив Алай. — І я також.

— Салям, Алаю.