Базіки дозволяють світу крутитися
Апартаменти №7, готель «Амрітсар», «Метро», Бомбей
— Як гадаєте, може це занадто... слабенько? — щиро поцікавився Дідьє.
— Повелитель втраченого? — повторив Навін.— Чоловіче, це неначе щось із Толкієна.
— І навіщо вухо? — наївно запитав я, а мав би не розтуляти рота.
— Але ж, Ліне! Ти проти лише тому, що кілька місяців тому відірвав чоловікові вухо,— запротестував Дідьє.
— Не повністю,— запротестував у відповідь я.— І взагалі, Дідьє, то тепер це сьомі апартаменти, а не сьомий номер?
— Почекай-но хвилинку,— підключилася Діва, поклавши мені на груди долоню, неначе невеличкі садові граблі.— Ти відірвав комусь вухо?
— Навіне,— звернувся я,— прошу тебе втрутитися.
— Діво...— почав Навін.
— Не хочу нічого ні від кого з вас чути,— заявила Діва.— Аж поки не сяду до свого лімузина. Де лімузин?
Ми втупились у неї.
— У тебе немає лімузина,— повідомив Навін.— Відтепер. Я відіслав авто і водія назад до маєтку.
Вона почала сміятися, але ми не приєдналися, тож дівчина схопила сорочку Навіна, почала смикати її вниз-угору руками, доки не розірвала.
— Ти... в біса... зробив... що?
— Діво, прошу довіритися мені в цьому,— мовив Навін, запихаючи шматки своєї сорочки в штани.
— Довіритися тобі? Я вже довірилася, а ти втратив моє бісове авто! А ти знаєш, як далеко може пройти чи пробігти дівчина в цих туфлях? Саме для цього створені лімузини, ідіоте, для бісових черевиків! Де моя чотирьохколісна коробка для взуття, Навіне?
— А ми можемо поговорити про це не на центральній вулиці? Трохи далі, за перехрестям, є провулок.
— Ти, мабуть...
— Будь ласка, міс Діво,— втрутився Дідьє.— Ви, напевно, маєте розуміти, що сюди не прийшли б троє чоловіків і не звернулися б до вас, якби не хвилювалися і не вважали це доцільним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина VIII“ на сторінці 11. Приємного читання.