Розділ «Частина VI»

— Її родина?

— Вони були тут,— розповів він.— Дуже приємні люди.

— Ти з ними розмовляв?

— Так, а вони теж розмовляли, доки не дізналися, що я твій друг, а не тільки Лайзин. На жаль, Ліне, але вони частково звинувачують тебе у смерті Лайзи.

— Мене?

— Я розмовляв з ними про тебе, від твого імені, від імені вас із Лайзою, але її родичі не хотіли вірити. Вони тебе не знають, тож простіше звинуватити незнайомця, ніж визнати правду. Вони поїхали з міста вчора разом з тілом нашої бідолашної любої Лайзи.

— Її немає? Вони забрали її додому?

— Її немає, Ліне. Мені дуже шкода. Я спустошений.

Між сигналами світлофора повз нас пролітали автомобілі, розтинаючи широкий проспект і залишаючи його знову порожнім. Уздовж дамби люди сиділи на самоті, парами чи родинами, більшість споглядала мечеть Хаджі Алі, що витала над морем й осявала душу.

— Що сталося? Розкажи мені все, що знаєш.

— Друже мій, ти певен, що готовий до цього? Може, спочатку нап’ємося?

— Я хочу почути все зараз.

— А можу я спочатку напитися?

— Дідьє, ну ж бо.

— Я теж її любив, ти ж знаєш,— сказав він, роблячи ковток зі своєї фляги.— Й останні кілька днів були неабияким випробуванням без тебе.

Він відклав флягу, витягнув з кишені свого латунного портсигара і вибрав косяка. Спокійно затягнувшись кілька разів, він запропонував самокрутку мені.

— Усе гаразд.

— Усе гаразд? — не повірив він, знову пропонуючи косяка.

— Не все гаразд, але я тримаюсь. Я... не все зі мною гаразд, добре. Розкажи, що сталося.

— Це сталося наступної ночі після твого від’їзду. Я...