Розділ «Частина V»

— Ти дав слово, що зробиш це.

— Справді, а тепер жалкую.

— Ти станеш вільним після цієї місії. Це чистий шлях до волі. Думаю, тобі варто погодитися. Я ще деякий час не зможу усунути Санджая, а так ти будеш у безпеці.

— Гаразд. Гаразд. Гаразд, іншалла. Погнали.

— Зачекай,— сказав він, нагинаючись ближче.— Кілька наступних тижнів свого життя, брате, ти маєш ходити і розмовляти дуже обережно.

— Ти ж мене знаєш,— посміхнувся я.

— Я дійсно тебе знаю,— заявив він.— І знаю демона всередині в тебе.

— Га?

— Демони є в усіх нас. Деякі з них не бажають нам лиха. Вони просто хочуть жити всередині нас. Деякі з них хочуть більшого. Вони хочуть поглинути душі, які їх утримують.

— Знаєш, Абдулло, я взагалі-то не поділяю твоїх думок про демонів.

Він довго на мене дивився, а тим часом у бурштинових очах колихалося неспокійне листя.

— Агов, усе гаразд,— почав я, але він мене урвав.

— Я чув твої слова про те, що немає хороших чи поганих людей. Що якраз наші вчинки бувають хорошими чи поганими, а не люди, які їх роблять.

— Це були слова Хадербгая,— відповів я, дивлячись удалечінь.

— А він почув їх від Ідриса,— випалив Абдулла, і я знову глянув на нього.— Кожна розумна річ, сказана Хадербгаєм, йшла від Ідриса. Але в цьому разі я не погоджуюся ні з Ідрисом, ні з Хадербгаєм, ні з тобою. На світі є погані люди, Шантараме, брате. І врешті-решт є лише один спосіб з ними розібратися.

Він завів мотоцикла й повільно від’їхав, знаючи, що я його наздожену.

Підійшла Карла, і я теж оживив свого залізного коня. Вона сіла позаду мене. Ті парфуми: кориця та чистий уд[92]. На єдину шовкову секунду її волосся торкнулося моєї шиї.

Двигун загуркотів, прогріваючись. Карла прихилилася ближче, поклавши одну долоню на моє ліве плече, а другу — мені під праву руку. Її рука з витатуйованими словами опинилася на моїх грудях.

Усередині мене заграла музика. Домівка. Домівка — це серце, яке ти народжений любити.

Ми проїжджали вигини та схили, а тінь гори, що звела нас разом, губилася в благальних руках дерев. Я мусив різко пригальмувати на темній дорозі, щоб уникнути лежачої перед нами гілки. Карла м’яко на мене впала і так і залишилася. Я не знав, де закінчувалося її тіло, і починалося моє. Навіть не хотів цього знати.