Розділ «Частина V»

— Дозволь поїхати з тобою,— попрохала Карла.

Я завагався. Інстинкт відмовив на мить.

— Лише це,— провадила вона.— Дозволь повернутися з тобою до міста.

— Гаразд. Гаразд.

Ми зібрали речі й попрощалися зі всіма учнями.

Карла подобалась учням. Карла подобалась усім, навіть якщо вони не хотіли її розуміти.

Ідрис і Силвано чекали на краю плато, щоб також попрощатися. Силвано й досі тримав гвинтівку на плечі.

— Без образ, Силвано,— сказав я, простягаючи руку.

Він сплюнув на землю.

«Супер,— подумав я.— Добре, час піднятись над ситуацією».

— Твоє ім’я — Силвано — означає ліс, або «форест» англійською.

— І що коли й так? — зажадав він, випнувши щелепу.

— Я це знаю,— посміхнувся я,— бо один мій італійський друг змінив своє ім’я з Силвано на Форест. Форест Марконі. Я тоді подумав, що це красиве ім’я в обох варіантах.

— Що? — насупився він.

— Просто хочу сказати, що вже маю друга на ім’я Силвано, і він дуже мені подобається. Мені шкода, що ми невдало почали. Сподіваюся, ти мене пробачиш.

— Ну, так, звісно,— мерщій погодився Силвано, тягнучись до моєї руки.

І тепер молодий італієць уперше без жодного виклику мені посміхнувся.

— Ти знаєш італійську? — запитав він.

— Я можу лихословити, якщо треба.

Ідрис розсміявся.