Розділ «Частина III»

Обнадієні їздові зупинялися біля пішоходів, намагаючись заманити їх на свої похилені візки на високих колесах. Продавці арахісу блукали поміж пішоходів, роздуваючи розжарене вугілля в кошиках у себе на шиях. Дим від цих невеличких багать, напоєний ароматом смаженого арахісу, долинав до перехожих, і спокуса змушувала їх повертати голови.

Усе місто, вимите начисто важкими хмарами, наповнилося пахощами більш ніж зазвичай. Затягнуте хмарами небо замкнуло під собою пахощі їжі, яку готували в сотнях маленьких вуличних кіосків — бгел-пурі[67], пав-бгаджі[68], пакоди[69], а також солодку гостроту, якою віяло від продавців паану, торговців пахощами й гірлянд франжипані[70], що продавалися на кожному світлофорі.

Я рахував квіти на парфумованих гірляндах, аж раптом почув її голос.

— Один пенні,— зажадала Лайза.

Я обернувся.

— Пенні вже не випускають,— відповів я, притягуючи її до себе та цілуючи.

— Ти забув, що це Бомбей? — не опираючись мені, здивувалася вона.— Тут заарештовують за поцілунки на публіці.

— Може, нас помістять у спільну камеру,— припустив я, не відпускаючи її.

— Я... дуже в цьому сумніваюся,— розсміялася вона.

— Тоді я втечу і прийду тобі на виручку.

— А потім що?

— А потім ми повернемося сюди такого самого вечора, і я знову тебе поцілую.

— Не так швидко,— мовила вона, вивчаючи моє обличчя.— Ти знову бився.

— Ти жартуєш?

— Припини. Ти намагаєшся мене відволікати! Це дуже брудний трюк, паршивцю.

— Що?

— Боже, Ліне! Знову бійка? Що за чорт?

— Лайзо, все гаразд. Зі мною все гаразд. І я тут, з тобою.

Я почав цілувати її обличчя.

— Нам уже пора йти,— сказала вона, перериваючи поцілунок,— або ми його проґавимо.