Розділ «Частина III»

— У цьому і є вся краса! — вигукнув він, ляскаючи себе по стегнах долонями.

Він хвильку подивився на моє спантеличене обличчя, а потім провадив уже спокійніше.

— Дивись... моя матінка померла, коли я був малюком. Тато намагався вижити, як міг, але йому не вдалося. Нас було п’ятеро дітлахів, усім менш як десять років, а він був хворим чоловіком. Він відіслав нас до дитячих будинків. Ми були протестантами. Сестри потрапили до протестантських притулків, але ми з молодшим братом туди не вписалися, тож опинились у католиків.

Він ненадовго замовк, дивлячись униз. На вулиці знову затарабанили краплі дощу, б’ючи по целофановому накриттю крамниці чаю, неначе у весільні барабани.

Конкенонова нога почала знічев’я повільно шкрябати землю. Кросівки залишали на вологій землі малюнок з розчерків і завитків.

— Розумієш, там був один священик.

Конкенон поглянув на мене. Фрактальні візерунки райдужок його блакитно-крижаних очей поблискували навколо звужених зіниць. Білки очей зненацька почервоніли, мов од морської води.

— Я ніколи про це не розповідаю,— вичавив він, знову впадаючи у важку мовчанку.

Його очі наповнилися слізьми. Він зціпив зуби, кліпаючи й намагаючись приборкати сльози. Але вони все одно покотилися, і він відвернув голову.

— Ти довбана курва, ось ти хто! — вибухнув Конкенон, витираючи сльози зворотом долоні.

— Я?

— Так, у біса ти! Ось до чого доводить людей уся ця розважливість. Ти перетворюєш їх на слабких курв. Це вперше за багато років я дозволив сльозам пролитися, а про довбаного священика я не говорив навіть довше. Й ось... ось чому ми будемо такою чудовою командою, невже не бачиш?

— Не... зовсім.

— Я залишив притулок у шістнадцять. До вісімнадцятиріччя я вже прикінчив шістьох людей. Одним з них був той чортів священик. Тобі треба було бачити, як він благав про помилування, ця жалюгідна хвора істота.

Він знову притих, гірко склавши губи. Я сподівався, що він зупиниться. Він повів далі.

— Знаєш, я пробачив йому, перш ніж вбити.

— Конкеноне, я...

— Друже, невже ти мене не вислухаєш?

Він був у розпачі.

— Гаразд.