Розділ «Частина III»

Я не хотів, але був йому винен навіть більше.

— Давай.

Неподалік від нас, під великим деревом, була крамниця чаю. Я заховав мотоцикла під кроною дерева. Попрохавши ганчірку у власника крамниці, я витер мотоцикла. Розібравшись із цим, я знову повернувся на дорогу.

— Куди ти в біса йдеш?

— Я повернуся за хвилину.

— Ми тут збираємося цивілізовано випити чашку довбаного чаю, ти, варваре австралійський.

— Я повернуся за хвилину.

Покинуті мотоцикли скорпіонів і досі валялися на узбіччі, розливаючи пальне й оливу. Я підняв їх, поставив на бокові стійки біля муру і повернувся до Конкенона, якраз коли принесли чаю.

— На твоє щастя, я вчасно нагодився,— мовив він, сьорбаючи гарячий напій зі склянки.

— У мене все було під контролем.

— Дідька лисого,— розсміявся він.

Я поглянув на нього. Що правда, то правда.

— Дідька лисого,— я теж розреготався.— Ти дійсно навіжений ірландський виродок. Що ти тут узагалі робив?

— Неподалік звідси розташована моя улюблена крамниця гашишу,— повідомив він, показуючи пальцем у бік Кафф-Парейду.— Але хтось викинув чолов’ягу з вікна сусіднього будинку, і він приземлився на дах крамниці. І на Сяйливого Пателя, власника.

— І не кажи.

— Хоча, з позитивного боку, ще одним постраждалим був сумнозвісний співак, завдяки чому я добре заощадив. Я часто йому платив. Це було єдиним способом його заткнути. Тож про що я?

— Ти розповідав мені про те, що ти тут робив.

— Справді. То ти думаєш, що я слідкував за тобою? Я правий? — запитав Конкенон.— Ти, мабуть, трохи зависокої про себе думки, хлопче. Я був тут просто, щоб купити гашишу.

— Ага.

Спливло трохи часу. Нас огорнула дивовижна задумлива тиша, і ми думали зовсім в різних напрямках.