Розділ «Частина XIII»

Поцілунки без наслідків чи пояснення, поцілунки як подарунки: вони годували її, годували мене коханням.

У двері постукали. Це був Джасвант, а він так просто не приходив.

— Так, Джасванте? — мовив я, відхиляючись від Карли і дивлячись на нього у дверях.

— Якісь люди хочуть тебе бачити,— прошепотів він.— Вітаю, міс Карло.

— Привіт, Джасванте,— мовила вона.— Ти скинув вагу? Видаєшся підтягнутим.

— Ну, я намагаюся триматись у...

— Які люди, Джасванте? — запитав я.

— Люди. Хочуть тебе бачити. Лячні люди. Ну, принаймні жінка лячна.

Мадам Жу, подумав я. Ми з Карлою водночас підвелися на ноги. Я потягнувся по зброю. Карла фарбувала губи.

— Помада?

— Якщо гадаєш, що я зустрінуся з тією жінкою без помади,— заявила вона, поправляючи волосся перед дзеркалом,— то просто нічого не розумієш.

— Так, твоя правда... я нічого не розумію.

— Я маю звалити її, перш ніж завалити,— оголосила вона, обертаючись до мене.— Тож ходімо і завалимо її двічі.

Ми вислизнули з її кімнати у фойє до Джасванта. Карла йшла біля мене.

Кислота. Карла. Кислота. Карла.

Я тримав у руці ножа. Карла прихопила пістолета і вміла ним користуватися. Ми навшпиньки обійшли перегородку, щоб краще бачити стіл, і помітили двох людей, які стояли перед столом Джасванта. Менеджер видавався схвильованим.

Я просунувся трохи далі. Не міг розгледіти чоловіка, але жінка була низенька, під тридцять і кремезна. Вона стояла з загрозливим виглядом, у блакитному гіджабі.

— Усе гаразд,— запевнив я Карлу, виходячи до них.— Ми — старі друзі.

— Це занадто,— сказала Блу-Гіджаб, погрожуючи Джасванту в його чепурному кріслі.

— Ви пройшли ідентифікацію,— мовив Джасвант.— Прошу, проходьте, пані.