Розділ «Чотири роки по тому…»

Вульф кивнув двом поліціянткам, і вони вийшли з кімнати.

— Якоюсь мірою, ми брати по нещастю, хіба не так? — сказав Форд. — Лише двоє справедливих представників закону.

Вульф відчув, як його серце сильніше забилося в грудях, коли чоловік з «Дебенгемс» описував себе як «представника закону», однак пропустив це. Проте йому почав уриватися терпець.

— Про що ти торочиш? — запитав він.

— Я хочу допомогти тобі, Вульфе, — Форд закинув голову назад і голосно застогнав.

— Щось не схоже.

— Ти дещо пропускаєш, — самовдоволено сказав Форд. — Дещо дуже важливе.

Вульф чекав, поки той продовжить.

— Я знаю те, чого ти не знаєш, — по-дитячому проспівав Форд, насолоджуючись незнайомим йому відчуттям влади.

— Та гарненька поліціянтка, якій ти вибив зуба…

— Індійка? — Форд зневажливо змахнув рукою.

— … Вона сказала, що ти знаєш мене.

— О, я знаю тебе, Вульфе, але ти зовсім мене не пам’ятаєш, правда?

— То дай мені підказку.

— Ми провели в одній кімнаті сорок шість днів, однак жодного разу не розмовляли.

— Гаразд, — невпевнено промовив Вульф, сподіваючись, що двоє поліціянток не встигли далеко відійти.

— Я не завжди працював у магазині. Колись я був людиною.

Вульф залишався спокійним.

— І я бачу, що ти й досі носиш те, що я залишив тобі на пам’ять.

Вульф спантеличено глянув на свою сорочку і штани. Обмацав кишені, а потім глянув на годинник.