— Я знаю те, чого ти не знаєш, — по-дитячому проспівав Форд, насолоджуючись незнайомим йому відчуттям влади.
— Та гарненька поліціянтка, якій ти вибив зуба…
— Індійка? — Форд зневажливо змахнув рукою.
— … Вона сказала, що ти знаєш мене.
— О, я знаю тебе, Вульфе, але ти зовсім мене не пам’ятаєш, правда?
— То дай мені підказку.
— Ми провели в одній кімнаті сорок шість днів, однак жодного разу не розмовляли.
— Гаразд, — невпевнено промовив Вульф, сподіваючись, що двоє поліціянток не встигли далеко відійти.
— Я не завжди працював у магазині. Колись я був людиною.
Вульф залишався спокійним.
— І я бачу, що ти й досі носиш те, що я залишив тобі на пам’ять.
Вульф спантеличено глянув на свою сорочку і штани. Обмацав кишені, а потім глянув на годинник.
— Тепліше!
Вульф закотив рукав, виставляючи значні опіки на лівій руці та цифровий годинник.
— Гаряче, гаряче, гаряче!
Вульф зняв годинник, щоб показати решту тонкого білого шраму, який оперізував його зап’ясток.
— Охоронець лави підсудних? — крізь зціплені зуби запитав Вульф.
Форд відповів не відразу. Він схвильовано потер обличчя і пройшов до кухні, щоб узяти пляшку горілки.
— Ти мене недооцінюєш, — зрештою-таки відповів він, награно образившись. — Я — Ендрю Форд, той, хто врятував життя «Палію»!
Він розлючено зробив великий ковток із пляшки, з якої йому потекло на коліна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 92. Приємного читання.
TextBook