Розділ «Чотири роки по тому…»

— Ні. Тобі варто зменшити прагнення все контролювати. Ти чув Сіммонса: він готовий відсторонити тебе будь-якої миті. Просто відступи.

Здавалося, Вульф був у відчаї.

— Перепрошую, — сказала Бакстер, намагаючись вийти з кімнати.

Вульф не відходив від дверей.

— Ти не розумієш. Я мушу допомогти.

— Перепрошую, — наполегливіше сказала вона.

Вульф спробував вихопити в неї з рук папери. Пластикова папка скрутилася і, ставши ніби перепоною між ними, під натиском затріщала. Вона вже бачила Вульфа таким раніше, під час розслідування вбивств «Палія», коли цілковито втратила його через одержимість, коли він уже не міг відрізнити друга від ворога.

— Від… пусти… Натане.

Бакстер ніколи не називала його на ім’я. Вона знову спробувала витягти з його рук документи на Ґарланда, однак не змогла. Усе, що вона мала зробити, це покликати на допомогу, і до кімнати увірвалися б з десяток поліціянтів, а Вульфа відсторонили б від справи. Вона думала, чи не припускається раптом помилки, дозволяючи цьому тривати й далі, ігноруючи знаки. Єдине, чого вона хотіла, — це допомогти йому, однак це стало останньою краплею.

— Вибач, — прошепотіла вона.

Бакстер підняла вільну руку, щоб постукати по матовому склі, однак саме тієї миті до кімнати зайшов Едмундс, випадково вдаривши Вульфа дверима у спину.

Вульф ослабив хватку.

— Вибачте, — сказав Едмундс. — У мене на зв’язку поліціянтка Кастанья з приводу Ендрю Форда.

— Я їй передзвоню.

— Здається, він погрожує вистрибнути з вікна.

— Поліціянтка Кастанья чи Форд?

— Форд.

— Утекти чи покінчити життя самогубством?

— Четвертий поверх, тож п’ятдесят на п’ятдесят.

Це розсмішило Вульфа, і Бакстер побачила, як він знову стає зухвалим собою.