— Я незмінний, вічний, назавжди, — сказав Массе з цілковитою самовпевненістю.
— З цього місця, де я сиджу, ти виглядаєш не надто незмінним і вічним назавжди, — сказав Вульф із удаваною впевненістю. — Насправді, ти виглядаєш так, наче гарячка може вирубити тебе раніше, ніж це зможу зробити я.
Массе самовпевнено пробігся рукою глибокими заглибинами в шкірі.
— Це належить Летаніелю Массе, — сказав він тихо, але так, що його слова назавжди врізалися в пам’ять. — Він слабкий, хворобливий, і коли він горів у вогні, я зажадав оболонку, яку він залишив по собі.
Витягши з дерев’яного столу церемоніальний меч, Массе знову зійшов на підлогу в судовій залі.
Тепер сирени були прямісінько над ними.
— Ти намагаєшся спровокувати мене? Саме тому ти мені й подобаєшся, Вульфе! Ти зухвалий… рішучий. Якщо суд каже тобі, що потрібні докази, ти сфабрикуєш їх. Варто присяжним виправдати когось, ти вирішуєш самотужки вбити його за кілька дюймів він них самих. Тебе звільнили і відновили. І навіть, коли ти зіткнувся сам на сам зі смертю, то віддано чіпляєшся за життя. Справді.
— Якщо ти такий мій запеклий прихильник… — саркастично прокоментував Вульф.
— Відпустити тебе? — запитав Массе так, наче така думка була для нього цілком новою. — Ти ж знаєш, що так це не працює.
Сирени затихли, а це означало, що будь-якої миті будівлю заповнять озброєні поліціянти.
— Вони тут, Массе, — сказав Вульф. — Ти не зможеш сказати нічого, чого вони ще не знають. Це кінець.
Вульф устав, аби вийти.
— Доля… Призначення. Усе це так жорстоко, — сказав Массе. — Навіть тепер ти віриш, що не помреш у цій судовій залі, та й чому б тобі в це вірити? Усе, що тобі потрібно, це вийти крізь ці двері й не повертатися. Тобі варто так і зробити. Справді варто.
— Прощавай, Летаніелю.
— Так сумно бачити все це: змушений мовчати, змушений підкоритися. Це… — Массе вказав на Вульфа. — Це не справжній Натан Вульф, який відстоював свої думки, приймав вагомі рішення, майже без інстинкту самозбереження. Справжній Натан Вульф — це полум’я та гнів, той, кого довелося замкнути, той, хто прийшов до мене за помстою, той, хто намагався втоптати вбивцю в оцю ось підлогу. Справжній Натан Вульф обрав шлях прийти сюди, щоб померти.
Вульфу стало не по собі. Він не розумів, чого прагнув домогтися Массе. Він обережно пробирався до виходу.
— Рональд Еверет був доволі огрядним чоловіком, — невимушено сказав Массе, коли Вульф притиснувся до дверей. — Напевно, тринадцять пінт крові? Більше? З честю джентльмена, він змирився, що має померти. Я проколов маленьку дірочку в його сонній артерії, і він говорив зі мною про життя, спливаючи кров’ю на підлозі.
«Це було мило… спокійно».
Десь за п’ять хвилин у нього з’явилися перші ознаки гіповолемічного шоку. Я б ризикнув припустити, що загальна втрата крові становила від двадцяти до двадцяти п’яти відсотків. На дев’ятій з половиною хвилині він знепритомнів, а через одинадцять хвилин його обезкровлене серце перестало битися.
Вульф раптово зупинився, коли почув, як Массе тягне щось по підлозі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 210. Приємного читання.
TextBook