Розділ «Чотири роки по тому…»

Вульф рвонувся вперед, але Сіммонс заблокував його. Бакстер нахилилася й зашепотіла до Едмундса.

— Це правда? — запитала вона його.

— Я дещо знайшов.

— Я казала тобі облишити це, — голосно прошепотіла вона.

— Я дещо знайшов, — повторив він.

— Не можу повірити, що ти стала на його бік, — сказав Вульф.

— Ні, це не так! Я вважаю вас обох детективами! — вигукнула Бакстер.

— Годі!

В офісі запала мертва тиша. Ваніта була дуже зла, коли йшла до гурту, який сперечався.

— Едмундсе, нехай твою голову оглянуть. Бакстер, повертайся до команди. Вульфе, з цієї миті тебе відсторонено.

— Ви не можете відсторонити мене, — упевнено сказав він.

— Та невже? Вимітайся.

— Заступнику комісара, я мушу погодитися з Вульфом, — сказав Едмундс, стаючи на захист свого нападника. — Ви не можете його відсторонити. Він нам потрібен.

— Мені не потрібно, щоб ти розривав відділок ізсередини, — сказала вона Вульфу. — Вимітайся. З тобою все.

Настав напружений момент, коли всі затамували подих і чекали реакції Вульфа. Розчарований, він лише гірко розсміявся, висмикнув руку із захвату Сіммонса і, коли виходив, штовхнув Едмундса плечем.

На нараду змогли прийти лише Сіммонс та Ваніта. Дошка гордовито стояла в центрі кімнати, ніби завершена головоломка, й на ній був прикріплений список із дванадцяти прізвищ. На жаль, коли вони встановили особу останньої жертви Рональда Еверета, це була не та розгадка, на яку сподівався Сіммонс. Їм і досі чогось бракувало.

— Тоді лише ми двоє, — посміхнувся Сіммонс.

— Де детектив Шоу?

— І гадки не маю. Він не відповідає на дзвінки. Едмундса забрали до лікарні, щоб накласти шви, а Вульфа ти щойно відсторонила.

— Терренсе, просто визнай, якщо вважаєш, що я припустилася помилки.