Розділ «Борва мечів»

Ззаду почулося ревище, на яке Хайме обернувся. Ведмідь був заввишки у добрих вісім стоп. «Грегор Клеган у волохатій шкурі» — подумав Хайме, — «хоча, напевне, розумніший». Єдине, чим звір поступався Горі — його лапи не сягали так далеко, як Грегорів обіручний меч.

Ведмідь люто загарчав, показав пащеку величезних жовтих зубів, тоді знову впав на всі чотири і рушив просто до Брієнни. «Не вагайся» — подумав Хайме. — «Бий! Зараз!»

Та замість ударити як слід, вона якось непевно тицьнула у бік звіра вістрям. Ведмідь сахнувся, тоді знову рушив уперед, низько гарикаючи. Брієнна ковзнула вліво від себе і знову тицьнула ведмедеві у писок. Цього разу ведмідь підняв лапу і відмахнув меча убік.

«Обережний» — подумав Хайме. — «Вже бився з людьми. Знає, що мечі та списи можуть поранити. Але надовго це його не втримає.»

— Убий його! — заволав він щосили, та загубився у загальному гармидері.

Якщо Брієнна і почула, то знаку не подала — продовжувала рухатися ямою, обернувши спину до стіни. «Надто близько. Якщо ведмідь її притисне…»

Звір незграбно крутнувся, надто далеко і поспіхом. Швидко, наче кішка, Брієнна змінила напрямок руху. «Оце та ягідка, яку я пам’ятаю!» Вона скочила ближче до ведмедя і щосили вдарила його мечем по спині. Той заревів і знову став дибки. Брієнна прожогом відскочила. «Чому немає крові?» Раптом Хайме здогадався і обернувся до Хапа.

— Ти дав їй турнірного меча!

Цап замекав-зареготав, пирскаючи вином та слиною.

— Фвіфно, ффьо так!

— Я заплачу за неї той клятий викуп! Золотом, сафірами, чим забажаєш! Витягни її звідти!

— Хофеф її? То піди та вівьми.

І він пішов.

Ухопившись здоровою рукою за мармуровий поручень, він стрибнув униз і перекотився піщаним полем. Ведмідь почув «гуп!», обернувся, принюхався, сторожко роздивився нового нападника. Хайме так-сяк зіп’явся на одне коліно. «Цікаво, якого саме дідька з сімох я тут роблю?» І загріб повну жменю піску.

— Крулерізе?! — почув він здивований зойк Брієнни.

— Мене звуть Хайме!

Він випростався і жбурнув пісок ведмедеві у писок. Ведмідь загріб у повітрі лапами і заревів гучніше грому.

— Що ви тут робите?!

— Навіжену дурість. Ховайтеся за мене.

Він перебіг по колу, ставши між Брієнною та ведмедем.