Розділ «Борва мечів»

— Ти з глузду з’їхав, Крулерізе, абощо?! Здохнути схотів? Ніхто не в змозі подолати ведмедя голіруч!

— З моїх рук лише одна гола, — виправив Хайме. — Пенька мені, бач, перев’язали полотном. Та я сподівався, що твої хлопці вб’ють звіра, поки він не вбив мене. Бо інакше князь Болтон облупив би з тебе шкуринку, як із помаранча, хіба ні?

Сталевий Шкарбан обклав його добірною лайкою, обізвав ланістерським бевзем і зачвалував уперед, до голови валки.

— Пане Хайме? — Навіть у брудному рожевому єдвабі та подертому мереживі Брієнна скидалася радше на ґевала в сукні, аніж на жінку. — Я… я вам дуже вдячна, та ви ж… ви вже добряче від’їхали. Чому ж повернулися?

На думку Хайме спало з десяток жартів, один жорстокіший за інший. Але він лише здвигнув плечима і відповів:

— Та побачив вас уві сні й не зміг викинути з голови.

Кетлін V

Робб прощався зі своєю молодою королевою тричі. Уперше — у божегаї перед серце-деревом, на очах богів і людей. Удруге — під замковою решіткою, де Джейна проводила його в дорогу довгими обіймами і ще довшим поцілунком. А втретє — за годину шляху аж за Перекатом, куди дівчина примчала добряче спіненим конем і благала свого юного короля взяти її з собою.

Кетлін бачила, що Робба її вчинок розчулив, але і збентежив. День був вогкий та сірий, сіяв дощик, і останнє, чого Роббові бракувало — зупиняти військо і стояти перед ним геть змокрілим, розраджуючи свою молоду заплакану дружину. «Він каже ласкаві слова» — подумала Кетлін, дивлячись на юне подружжя, — «але за ними я чую гнів».

Впродовж усього часу, поки король і королева розмовляли, Сірий Вітер никав навколо, зупиняючись лише затим, аби витрусити воду з хутра і вишкіритися на дощ. Коли нарешті Робб подарував Джейні останній поцілунок, відіслав її під охороною десятку кінних стражників назад до Водоплину і знову сів верхи, лютововк чкурнув уперед так швидко, як пущена з арбалета стріла.

— Бачу, її милість королева Джейна має лагідне і любляче серце, — мовив до Кетлін Ламаний Лотар Фрей. — Мої сестри дуже до неї подібні. Б’юся об заклад, просто зараз Рослін танцює посеред Близнюків і співає: «Пані Таллі, пані Таллі, пані Рослін Таллі!». А назавтра вона триматиме коло щічок черлено-лазурові кольори Водоплину і уявлятиме, як виглядатиме у киреї молодої.

Він крутнувся у сідлі, щоб посміхнутися до Едмура.

— А ви якісь мовчазні сьогодні, пане князю Таллі. Дозвольте спитати, як ся почуваєте?

— Приблизно так, як почувався при Камінному Млині, коли чекав, щоб засурмили роги, — відповів Едмур, майже не жартуючи.

Лотар зичливо засміявся.

— Молімося, мосьпане, щоб доля вашого шлюбу склалася не гірше, ніж доля тієї битви.

«А як не складеться, то хай рятують нас боги.» Кетлін стиснула п’ятами коня і залишила брата з Ламаним Лотаром.

Це ж саме вона наполягла, щоб Джейна лишилася у Водоплині, хоча Робб хотів узяти свою королеву з собою. Князь Вальдер міг сприйняти відсутність королеви на весіллі як нову образу. Проте і присутність її теж могла стати пучкою солі на рану старого.

— Вальдер Фрей має гострий язик і довгу пам’ять, — попереджала Кетлін сина. — Не маю сумніву, що тобі стане сили витерпіти докори старого князя за таку ціну, як новий союз. Але в тобі надто багато від твого батька, щоб сидіти і незворушно слухати образи, кинуті у обличчя Джейні.

Робб не міг заперечувати, що вона каже розумно. «І все ж він мимоволі відчуває до мене відразу» — втомлено подумала Кетлін. — «Він уже сумує за Джейною, і якась частина його винуватить мене за те, що її немає. Хай навіть інша частина знає, що я дала йому добру пораду.»