Розділ «Борва мечів»

Якесь безглуздя. І все ж звідти справді наблизилися двоє вершників на блідих конях — з голови до копит у лицарському риштунку. Бойові огирі виїхали з чорного провалля повільним кроком. «Ані звуку від них не чути» — раптом зрозумів Хайме. — «Ані плюскоту, ані брязкоту кольчуг, ані стукоту копит.» Він згадав, як престольною палатою Аериса їхав Едард Старк, огорнувшись мовчанням. Щось проказували тільки його очі — очі можновладця, холодні, сірі, наповнені осудом.

— То ви, Старку? — покликав Хайме. — Виходьте. Я ніколи не боявся вас живим, і мертвим не злякаюся.

Брієнна торкнулася його руки.

— Там є ще.

Він їх теж побачив. У обладунках зі снігу, з вихористими стрічками туману за плечима — такими вони видалися йому. Заборола шоломів були зачинені, та Хайме Ланістер не потребував облич, аби всіх упізнати.

П’ятеро колись були його присяжними братами. Озвел Вент і Джон Даррі. Левин Мартел, князь дорнійський. Білий Бик, Герольд Вишестраж. Пан Артур Дейн, Вранішній Меч. А поруч із ними, увінчаний туманом і смутком, з довгим волоссям, що стриміло позаду, їхав Раегар Таргарієн, принц Дракон-Каменя і законний спадкоємець Залізного Престолу.

— Вам мене не налякати! — вигукнув Хайме, обертаючись по черзі до тих, хто обходив його з боків, але не знаючи, з кого почати. — Я битимуся з вами усіма чи поодинці! Але ж і ягідці нашій треба знайти супротивника. Вона сердиться, коли її не беруть до забави!

— Я заприсяглася берегти його життя, — мовила Брієнна до тіні Раегара. — Я проказала священну обітницю.

— Ми усі присягалися і складали обітниці, — мовив пан Артур Дейн повним журби голосом.

Тіні спішилися зі своїх примарних коней. Витягаючи з піхов мечі, вони не видали ані звуку.

— Він хотів спалити усе місто, — мовив Хайме. — І лишити Робертові самий лише попіл.

— Він був твоїм королем, — відказав Даррі.

— Ти присягнувся берегти його життя, — додав Вент.

— І життя його дітей теж, — пролунав голос князя Левина.

Принц Раегар мерехтів холодним світлом — білим, червоним, темним.

— Я лишив мою дружину і дітей на тебе.

— Я не думав, що їх скривдять. — Меч Хайме палав уже не так яскраво. — Я був із королем…

— Ти убивав короля, — мовив пан Артур.

— Різав йому горло, — мовив князь Левин.

— Королю, за якого присягався померти, — мовив Білий Бик.