Дочка часу

- Біс візьми! - з несподіваною люттю сказав Каррадин. - Будь я на місці Генріха, я б ні за що не надів цю корону! Ні за що! - Він помовчав. - Знаєте, що писали в місті Йорку? Що вони записали у своїй хроніці про битву, в якій загинув Річард?

- Ні.

- Вони записали: "В цей нещасливий день наш добрий король Річард був переможений в бою і убитий, чому настало в місті велике горе".

Каррадин замовк, мовчав і Грант, лише голосно цвірінькали горобці.

- Щось не дуже схоже на прощання з ненависним тираном, - сухо помітив Грант.

- Ви праві, - погодився Каррадин. - "Велике горе", - повільно повторив він, ніби не в силах викинути з голови ці слова. - Для них це було так важливо, що, не рахуючись з новим режимом, вони у своїй хроніці чорним по білому оголосили про вбивство Річарда і свою печаль.

- Можливо, до них дійшла звістка про наругу над тілом короля і їм це не сподобалося?

- Ви праві. Навряд чи кому це взагалі сподобається. Більше того, вони його обожнювали, а його, як мертвого звіра, кидають голого упоперек сідла і так везуть.

- Так навіть з ворогом не прийнято було чинити, проте чутливість серед людей Генріха - Мортона успіхом не користувалася.

- Ха! Мортон! - Брент вимовив це ім'я, немов сплюнув. - Повірте, ніхто не горював, коли він помер. Знаєте, що про нього пишуть в Лондонській хроніці? "У наш час немає жодної людини, яка б хотіла порівнятися з ним, бо прожив він своє життя, викликавши до себе велике презирство і велику ненависть народу".

Грант повернув голову і ще раз поглянув на портрет, в суспільстві якого він провів багато днів і ночей.

- Знаєте, - раптом сказав він, - незважаючи на кардинальську мантію, я думаю, він програв. Не дивлячись ні на що, Річард виграв. Його любили сучасники.

- непогана епітафія, - цілком серйозно помітив Брент.

- Так, зовсім непогана. - Грант востаннє закрив том Оліфанта і віддав його Бренту Каррадину. – Мало хто хоче більшого, але це не усім дається.

Коли Каррадин пішов, Грант почав розбиратися у своїх речах. Модні, але непрочитані романи він вирішив залишити в лікарняній бібліотеці, може, вони кого-небудь порадують. З собою він візьме тільки альбом з гірськими пейзажами. Не забути б віддати Амазонці її підручники. Грант поклав їх на видне місце, щоб, коли вона прийде з вечерею, вони були під рукою. Він ще раз, вдруге відколи розпочав своє розслідування, проглянув шкільну казочку про лиходія Річарда. У надрукованій чорним по білому ганебній історії не було ні тіні сумніву в її достовірності.

Грант вже хотів закрити підручник, але його погляд впав на перший параграф в розділі, присвяченому Генріху VII, : "Тюдори у своїй внутрішній політиці свідомо і цілеспрямовано прагнули позбавити себе від суперників, особливо з роду Йорків, які були ще живі до моменту коронації Генріха VII. І вони досягли успіху в цьому, хоча деяка робота залишилася і на долю Генріха VIII".

Грант не міг відірвати око від такої відвертої заяви. Від простодушного визнання усіх вбивств оптом. Від недвозначної констатації факту викорінювання цілого роду.

Ім'я Річарда III, що звинувачується у вбивстві двох племінників, стало синонімом злодійства. Зате Генріх VII, який "свідомо і цілеспрямовано" знищив цілий рід, був проникливим і далекоглядним монархом. Не дуже улюбленим, та зате сильним, наполегливим і дуже удачливим.

Грант здався. Ні, він ніколи не зрозуміє, Що таке історія.

Її цінності так сильно відрізнялися від усього того, що звик цінувати він, що навряд чи він коли-небудь наблизиться до неї. Краще йому повернутися в Скотланд-ярд, де вбивці - це вбивці і усі рівні перед законом.