Дочка часу

д) У Генріха не було законних прав на корону. Після смерті короля Річарда королем Англії

de jure повинен був стати юний Варвік.

Написавши останній рядок, Грант уперше подумав про те, що Річард цілком міг узаконити свого сина Джона і оголосити його спадкоємцем. Таке вже бувало, і не одного разу. Та і увесь клан Бофорт, включаючи матір Генріха, складався з нащадків навіть не незаконного союзу, а подвійного адюльтеру. Ніщо не заважало Річарду узаконити "спритного і добродушного" хлопчика, який, ні від кого не приховуваний, жив в його будинку. Але він не зрадив собі і, навіть не помисливши ні про що подібне, оголосив спадкоємцем сина свого брата. Навіть у горі ця людина зберегла розсудливість. Розсудливість і фамільну гордість. Незаконнонароджений син, яким би він не був, не повинен зайняти трон Плантагенетів, поки живий законний претендент - син брата.

Дивно, як фамільна гордість або, простіше кажучи, почуття сім'ї дає себе знати в усій цій історії, починаючи з Сіселі, яка всюди супроводжувала свого чоловіка, і закінчуючи її сином, що визнав своїм спадкоємцем сина брата свого Георга.

І так само Грант вперше з усією очевидністю усвідомив, наскільки атмосфера, якою дихала ця сім'я, свідчить в захист Річарда. Хлопчики, яких він нібито убив, немов лошат-двійнят, були синами Едуарда, і Річард, поза всяких сумнівів, добре знав цих дітей.

Тоді як для Генріха вони були не більше ніж абстрактні символи, перешкоди на його шляху. Можливо, він навіть ніколи не бачив їх. Залишивши збоку питання характерів, все одно можна майже з твердою упевненістю наполягати, що з двох чоловіків підозру викликає тільки Генріх.

Розклавши увесь матеріал за пунктами, Грант побачив, наскільки підозрілим було ставлення Генріха до акту, що затвердив право Річарда на престол. Якщо, як наполягав Генріх, домагання Річарда були безглуздими, тоді найрозумнішим було б влаштувати повторне читання документу і довести його брехливість. Але він нічого такого не зробив. Навпаки, застосував усю свою владу, щоб знищити навіть пам'ять про цей акт. Висновок один: право Річарда на корону, підтверджене парламентським актом, було безперечним.

17

Коли Каррадин знову з'явився в лікарні, Грант вже освоював шлях від ліжка до вікна і назад і був такий гордий цим, що Плюгавці довелося нагадати йому про малюків півтора року від народження, що роблять те ж саме. Але кепкування Гранта не зачіпали.

- А ви говорили, що я пробуду у вас декілька місяців! - радісно кричав він.

- Та киньте ви, ми дуже раді, що ви швидко видужали, - строго помітила вона і додала: - Крім того, ми раді, що ви звільните нам ліжко.

Після цих слів Плюгавка швидко вислизнула за двері, промайнувши світлими кучериками і накрохмаленою спідницею.

Грант ліг і деякий час оглядав свою маленьку "в'язницю" майже з вдячністю. Жодна людина, що стояла на полюсі або на вершині Евересту, не відчувала, мабуть, того, що відчув він, стоячи біля вікна після декількох тижнів абсолютної нерухомості. Так думав Грант.

Завтра він піде додому. До себе додому, під опіку місіс Тінкер . Правда, півдня йому все одно доведеться проводити в ліжку, та зате півдня він ходитиме, хоч з милицями і палицями, але ходитиме, як усі люди. І нарешті він стане сам собі хазяїном. Позбавиться від опіки спритного малятка, по якій, незважаючи на усю вдячність, нудьгувати не буде.

Прекрасно!

Він вже виплеснув свою радість на сержанта Уільямса, який, повернувшись з Ессекса, зазирнув до нього, і тепер чекав Марту, щоб ще раз похвалитися своїм новознайденим людським видом.

- Як ви попрацювали з історичними книжками? - поцікавився Уільямс.

- Краще нікуди. Довів, що вони усі брешуть. Уільямс посміхнувся.

- Напевно проти таких, як ви, є закон. Ви не забули про п'ятий відділ? Припишуть вам зраду, або lese - majeste, тобто образа монарха, або що-небудь ще. Усе може трапитися. На вашому місці я був би обережніший.

- Скільки житиму, ніколи більше не повірю жодній історичній книжці, чесне слово.