Дочка часу

Каррадин клацнув язиком від задоволення, і очі у нього заблищали.

- Отже, - сказав Грант, - гадаю, нам слід продовжувати розшуки в цьому напрямі.

- Правильно. А що тепер шукати?

- Мені потрібно знати усе, що можливо, про зізнання Тіррела. Але спочатку, і це, мабуть, важливіше, перевірте, як поводилися усі зацікавлені особи, що з ними відбувалося. Що вони писали один про одного, не так важливо. Зробіть усе в точності так, як ви робили, коли ми розслідували запанування Річарда після несподіваної смерті Едуарда.

- Добре. Що саме вам потрібно знати?

- Мені потрібно знати, що сталося з усіма спадкоємцями з сім'ї Йорків, яких Річард покинув живими, здоровими і процвітаючими. Усе про кожного з них. Зможете?

- Звичайно. Простіше простого. Я постараюся більше прочитати про Тіррела. Ким він був, чим займався. Словом, що був. Я зроблю, - сказав Каррадин, з надзвичайно заклопотаним виразом на обличчі піднімаючись із стільця, так що Грант був упевнений: цього разу він застібне пальто і піде.

- Я вам дуже вдячний, містер Грант, за. усе. За усе.

- Це за наші-то іграшки?

- Ні, містер Грант, коли ви видужаєте, я. я. Я прокатаю вас навкруги Тауера.

- Краще до Грінвіча і назад. Ми - народ острівний і дуже любимо водні подорожі.

- А ви не знаєте, коли вони дозволять вам встати?

- Цілком імовірно, я встану раніше, ніж ви принесете мені що-небудь цікаве про спадкоємців або про Тіррела.

14

До наступного візиту Каррадина Грант ще не був на ногах, але йому дозволили сидіти в ліжку.

- Ви не можете собі уявити, - сказав він Бренту, - яким дивним видовищем є звичайна стіна. Коли лежиш нерухомо, світ здається до забавного маленьким.

Грант був зворушений тим, що Каррадин з явним задоволенням сприйняв поліпшення його стану, і вони не відразу взялися за історію. Першим не витримав Грант.

- Гаразд, кажіть, як жилося Йоркам при Генріху VII.

- Зараз, зараз. - Каррадин за звичаєм витягнув з кишені блокнот із записами, посунув стілець ближче до ліжка, влаштувався на нім зручніше і запитав:

- З кого почнемо?