Дочка часу

Вони помовчали.

- Усе правильно, - сказав Каррадин, перервавши тривалу паузу.

- Що правильно?

- Те, що ви думаєте.

- Схоже на те. Цих двох не було в списку. Вони знову помовчали.

- Отже, досі вбивства здійснювалися під прикриттям закону, - підвів підсумок Грант. - Вбивства, але законні вбивства. А малолітнім дітям ніяких звинувачень пред'явити не можна.

- не Можна, - погодився Каррадин, що уважно спостерігав у вікно за горобцями. - Отже, тут було потрібне щось інше, все-таки вони були важливими персонами.

- Згоден. - З чого почнемо?

- З того, хто де був і що робив в перші місяці правління Генріха. Скажімо, в перший рік. Десь там має бути накладка. Пам'ятайте, як в приготуваннях до коронації принца?

- Пам'ятаю.

- А ви знайшли що-небудь про Тіррела? Хто він такий?

- Знайшов. Він виявився зовсім іншим, ніж я собі уявляв.

- Так? Ви упевнені?

- Упевнений. Він був впливовою людиною, наш сер Джеймс Тіррел з Гіппінга. Член багатьох. як ви їх називаєте. рад при Едуарді IV. При Річарді з ним теж усе було в порядку. Не знаю тільки, чи брав участь він в битві при Босуорті. Багато хто з'явився туди надто пізно. Ви це знали? Правда, я не упевнений, що це важливо. Як би то не було, але він не лакей. А раніше я уявляв його собі тільки лакеєм.

- Цікаво. Ну а потім, при Генріху?

- Ось. Тут-то і починається найцікавіше. Для людини, такої вірної і близької до Йорків, у нього занадто хороше життя. Генріх послав його констеблем в Гін. Потім послом в Рим. Він був одним з тих, хто укладав мирний договір з Карлом VIII в 1498 році. Генріх призначив йому довічний прибуток з деяких земель в Уельсі, але змусив обміняти його на прибутки з графства Гін. Незрозуміло тільки навіщо.

- Зрозуміло, - сказав Грант.

- Навіщо?

- А вас не дивує, що уся його кар'єра пов'язана з перебуванням поза Англією? Навіть останній подарунок.

- Так, тепер дивує. І як ви це пояснюєте?