Коли час лише починався

ліжках з гілок і листя двоє дітей. Врешті-решт він заснув.

10

III.

Наступного ранку Карпентер, не втрачаючи часу, зібрався в дорогу. Марсі і Скіп були

готові на все, аби залишитися в печері подовше, але він пояснив їм, що якщо вони

сидітимуть на місці, викрадачі без проблем їх виявлять, і тому краще ніде надовго не

затримуватися. До цих пір діти чудово розуміли все, що він говорив, так само як він розумів

все, що говорили вони; але цього разу щось не ладналося - він ніяк не міг домогтися, щоб до

них це дійшло. Дуже може бути, що вони просто не хотіли покидати печеру. Так або інакше,

їм довелося це зробити - після того, як в крихітній туалетній кімнатці Сема були здійснені

ранкові обмивання, а в кухонному відсіку був приготований щільний сніданок з яєчні з

беконом. Але для того, щоб вони послухалися, Карпентеру довелося дати їм зрозуміти, що

командує тут він, а не хтось інший. Жодного певного плану дій у нього поки не було.

Роздумуючи, що робити далі, він надав трицератанку самостійно вибирати собі шлях

рівниною – надлегке завдання для надчутливої і надсучасної навігаційної апаратури

ящурохода. Загалом у Карпентера були тільки дві можливості. По- перше, він міг і далі

опікуватись дітьми і ховатися разом з ними від викрадачів, поки тим не набридне за ними

ганятися або поки не з’явиться підмога в вигляді Космічної поліції Великого Марса. По-

друге він міг повернутися в точку входа і дати сигнал міс Сендз і Пітеру Детрайтесу, щоб ті

перекинули трицератанк назад, в його справжній час. Другий шлях був незрівнянно