Коли час лише починався

збільшуючись, перетворилися на крилаті силуети з вузькими, загостреними головами. До

кабіни увійшла Марсі і теж уважно подивилася на небо. Цього разу ні вона, ні Скіп не

продемонстрували жодних ознак переляку.

- Ми знову стрибнемо назад, в минуле, містере Карпентер? - скинула Марсі.

- Подивимося, крихітко, - відповів він. Тепер птеранодонів вже було добре видно. Не

було сумніву, що їх цікавить саме Сем. Інша справа - чи зважаться вони знову на нього

напасти. Не дивлячись на те, що трицератанк був укритий захисним полем, Карпентер все ж

таки вирішивпро всяк випадок попрямувати до найближчого гаю. Це була пальмова хаща

приблизно в кілометрі від них.

Він додав швидкості і узявся за ручки управління. - Вперед, Семе! - сказав він, щоб

підбадьорити дітей.- Покажемо Марсі і Скіпу, на що ти здатний! Сем зірвався з місця немов

старовинний паротяг двадцятого століття. Його пружні сталеві ноги ритмічно рухалися,

копита з твердого сплаву відбивали такт, з громом вдаряючись об землю. Проте в швидкості

Сему було не зрівнятися з птеранодонами, і вони легко його наздогнали. Передній круто

11

спікірував в сотні метрів попереду, скинув щось подібне до великого металевого яйця і

злетів увись. Металеве яйце виявилося не чим іншим, як бомбою. Вибух залишив таку

величезну воронку, що Карпентер ледве зумів її об'їхати, не перекинувши ящурохід. Він тут

же додав обертів і перейшов на другу швидкість. - Ну, цим вони нас не візьмуть, вірно,

друже? - сказав він. - Рррррр! - забурчав у відповідь Сем.