Коли час лише починався

приятелів. Можливо, ми потрапимо туди ще до того, як вони відправляться на пошуки, якщо

тільки вони не розшукують нас цілу добу. - А що коли вони знайдуть нас і в цьому часі? -

заперечила Марсі.- Адже тоді ми знову потрапимо в таку ж пастку? - Не виключено,

крихітко. Але всі шанси за те, що вони нас не знайшли. Інакше вони б не почали шукати нас

потім, вірно? Вона із захопленням подивилася на нього. - Знаєте що, містере Карпентер? Ви

жахливо розумний. У вустах дівчинки, яка могла в думці помножити 4.692.438.921 на

828.464.280, цей комплімент таки дечого коштував. Проте Карпентер і виду не показав, що

він вдоволений. - Сподіваюся, хлоп'ята, що ви тепер знайдете корабель? - сказав він. - Ми

вже на правильному курсі, -відповів Скіп.- Я знаю, у мене природжене відчуття напряму. Він

замаскований під велике дерево. Зійшло сонце - вже вдруге за цей ранок. Як і вчора,

розміри і зовнішній вигляд Сема наганяли страх на різноманітних тварин крейдяного

періоду, що траплялися їм назустріч. Правда, якби їм зустрівся тиранозавр, ще не відомо, хто

на кого нагнав би страху. Але тиранозавра вони не зустріли. До восьми годин вони вже були

в тих місцях куди напередодні потрапив Карпентер, покинувши лісисті пагорби.

- Дивіться! - раптом вигукнула Марсі.- Ось дерево, на яке ми залізли, коли тікали від

того горбатого чудовиська! - Точно, - відгукнувся Скіп.- Ну і злякалися ж ми! Карпентер

усміхнувся. - Воно, напевно, прийняло вас за якусь нову рослину, якої ще жодного разу не

куштувало. Добре, що я вчасно підвернувся, а то воно, мабуть, розладнало б собі шлунок.

Спочатку вони втупилися на нього нерозуміючими очима, і він подумав: дуже велика

різниця між двома мовами і двома світами, щоб її міг подолати цей нехитрий жарт... Але він