Коли час лише починався

відблиски полум’я. - Схоже, що це тиранозавр, -сказав Карпентер.- Напевно, зголоднів і

вирішив закусити парочкою струтиомімусів. - Тиранозавр, містере Карпентер? Він описав їй

цього хижого ящура. Вона кивнула і щулилася. - Ну так, - сказала вона.- Ми зі Скіпом одного

такого бачили. Це було після того, як ми перепливли річку. Ми... ми причаїлися в кущах,

поки він не пройшов повз. Які у вас, на Землі, є жахливі створіння, містере Карпентер

- В наші часі їх вже немає, - відповів Карпентер.- Тепер у нас зовсім інші створіння - від

одного їх виду тиранозавр пустився б тікати, мов переляканий кролик. Втім, особливо

скаржитися не доводиться. Правда, наша технічна розпуста обійшлася нам не дешево, зате

завдяки ньому ми отримали і дещо корисне. Подорожі в часі, наприклад. Або міжпланетні

польоти. У цей момент асфальтодробилці, мабуть, трапився особливо-міцний шматок

асфальту, і до того ж, судячи з немислимих звуків, якими вона вибухнула, всередині у неї

щось зламалося. Дівчинка присунулася до Карпентера.

- Не бійся, крихітко. Тут боятися нікого - через наше захисне поле не проб'ється навіть

ціла армія ящурів. - А чому ви звете мене крихтою, містере Карпентер? У нас так називається

сухий і жорсткий маленький шматочок хліба. Він розсміявся. Звуки, що доносилися з-за меж

захисного поля, стали слабкішими і затихли вдалині - мабуть, ящір попрямував в інший бік.

- На Землі це теж називається крихтою, але нічого образливого тут немає. Річ не в

цьому. Крихітками у нас ще називають дівчат, які нам подобаються.

Наступило мовчання. Потім Марсі запитала: - А у вас є дівчина, містере Карпентер?

- Та загалом немає. Я б так сказав: є одна, але її я, образно виражаючись, обожнюю