Коли час лише починався

здалека. - Не схоже, щоб вам від цього була багато радості. А хто вона така?

- Моя головна помічниця в Північноамериканському палеонтологічному товаристві, де

я працюю, міс Сендз. Її звуть Елейн, але я ніколи не називаю її ім’я. Вона наглядає за тим,

щоб я нічого не забув, коли вирушаю в минуле, і встановлює перед стартом час і місце по

часоскопу. А потім вона і ще один мій помічник, Пітер Детрайтес, чергують, готові прийти

мені на допомогу, якщо я перешлю їм банку консервованої зайчатини. Розумієш, це наш

сигнал лиха. Банка якраз такого розміру, що її може перекинути в часі палеонтохід. А заєць в

нашій мові асоціюється зі страхом. - А чому ви обожнюєте її здалека, містере Карпентер?

- Розумієш, - задумливо відповів Карпентер, - міс Сендз - це тобі не проста дівчина,

вона не така, як всі. Вона холодна, байдужа - як богиня, розумієш? Втім, навряд чи ти можеш

9

це зрозуміти. Загалом з такою богинею просто не можна поводитися так само, як із

звичайними дівчатами. З нею треба знати своє місце - обожнювати її здалека і покірливо

чекати, коли їй надумається над тобою змилуватися. Я... я до того її обожнюю, що при ній

зовсім боюся і втрачаю дар мови. Можливо, потім, коли я познайомлюся з нею ближче,

справа піде інакше. Поки що я знайомий з нею три місяці.

Він замовк. Сережки-балакалки у вухах Марсі блиснули в світлі вогнища - вона

повернула голову і ласкаво поглянула на нього. - В чому справа, містере Карпентер?

Заснули? - Просто задумався. Якщо вже на те пішло, три місяці - не так вже мало. За цей час

цілком можна зрозуміти, полюбить коли-небудь тебе дівчина чи ні. Міс Сендз ніколи мене