Розділ VI

Вчений зробив коротку паузу. Полковник скористався з неї і спитав:

— А як захищатися від дії цього газу? Яка ефективність протигазів, спецодягу?

Доктор зверхньо посміхнувся.

— Ніякої. В цьому ви, пане полковнику, невдовзі самі переконаєтеся.— Голос його звучав гордо.— Тільки ін'єкція атропіноподібної речовини дасть мізерний шанс для порятунку, і то в тому разі, коли її буде зроблено не пізніше, як за двадцять секунд після отруєння. Як бачимо, табун надійніший, ніж куля в голову.

Втрутився Фаріан.

— Пане докторе, було б доречно розповісти гостям ще дещо про дієвість нової зброї.— Молодик зміряв поглядом Кракмеєра, ніби хотів переконатися в його уважності.

— Авжеж,— доктор Шрабер закивав головою.— Припустимо, що тисячу п'ятсот грамів табуну буде розсіяно п'ятнадцятисантиметровою гранатою. Газ відразу випарується, заповнивши площу приблизно у дві тисячі квадратних метрів з максимальною концентрацією в шістсот п'ятдесят міліграмів на кубічний метр. Одне слово, м'язові спазми, цілковитий параліч, не пізніше як через шістдесят секунд — смерть. Звичайно, поширення хмари табуну залежить від погоди й характеру місцевості.

— Чи проводилося випробування табуну в умовах, близьких до бойових? — поцікавився Кнауер.

Відповів Фаріан.

— Для цього, на жаль, у нас ще не було змоги.— Він скоса поглянув на Кракмеєра. Кримінальний радник зрозумів, що далі молодик говоритиме тільки для нього.— Підготовку до випробування газу в районі бойових дій наш легіон «Кондор» змушений був, на жаль, припинити. Ми перебували при одній спеціальній авіачастині, яку озброїли табуном. Проте наші іспанські друзі заявили нам про свої побоювання... зрозуміло... А невдачею, що сталася там, тепер займаються компетентні органи рейху.

Присутні спрямували погляди на Кракмеєра. Здавалося, що вони чекають від нього пояснень, та кримінальний радник мовчав.

Врятував його доктор Шрабер, запропонувавши усім перейти в лабораторію. Але Кракмеєр сидів, ніби паралізований. Тільки після того, як доктор удруге звернувся до нього, він закивав головою й підвівся.

У довгому, освітленому матовими круглими плафонами коридорі дзвінко відлунювали кроки шести чоловіків. На дверях ліворуч і праворуч не було жодних табличок з прізвищами, тільки цифри. Десь скрекотіла друкарська машинка, дзеленчав телефон. Будинок ніби вимер.

«Будинок мерців»,— мимохіть подумав Кракмеєр. Але він нічим не виказував свого нервозного стану.

В кінці коридора був ліфт. Доктор Шрабер увійшов до кабіни останнім, зачинив за собою двері і натиснув на кнопку. Вони поїхали вниз. Кабіна легенько вібрувала. Ніхто не розмовляв.

Доктор Шрабер завів гостей до приміщення, стіни й стеля якого були облицьовані білими кахлями. Підлога вистелена жолобчатими плитками. В глибині висіла завіса, як на сцені. Ніякого обладнання, прохолодно, пахло ліками.

З бічних дверей біля самої завіси вийшов молодий чоловік. Він був у лікарському халаті, застебнутому аж до шиї, в гумових рукавицях. Стиха перемовившись із доктором Шрабером, він знову зник.

Кракмеєр дивився на завісу й ковтав слину. Раптом він знову відчув у роті присмак мокко.

— Я вважаю, панове, що зайве ще раз нагадувати про ваш обов'язок зберігати таємницю,— сказав доктор Шрабер і підійшов до завіси.— Подолавши значні труднощі, ми, нарешті, сьогодні одержали можливість спостерігати дію табуну в людському організмі.— Він смикнув за тоненький шнур, і завіса розійшлася половинками.

Крізь вікно у стіні, загратоване зсередини, усі побачили ще одну невеличку кімнату. В ній стояли стіл, дві табуретки, металеві їх ніжки було закріплено в бетонній підлозі. Та погляди гостей прикипіли до двох постатей, що перебували в дослідній камері. За столом сидів обстрижений наголо чоловік, утупившись у свої навхрест складені руки. Застигла неприродна посмішка спотворювала його обличчя. Чоловік був байдужий до всього.