Розділ VI

Ось рушив нав'ючений караван. Голосними вигуками погоничі розбудили Лауренца. Він спантеличено повів довкола себе очима. Збігло декілька хвилин, поки він оговтався і дав лад своїм спогадам. Пошукав своїх охоронців. Там, де навпочіпки сидів туарег, на темній хустині стояла заткнута пляшка, лежали два коржики і жменя сухих фініків. Рука його мимоволі потяглася до їжі. Зараз він не почував у тілі болю, а тільки голод. Кусав коржик, запивав чорним терпким чаєм і дивився услід караванові. Йому й на думку не спало, що його покидають.

До нього підійшов бородань з Гамідом. Він був на голову вищий від туарега. Темно-смаглявий колір шкіри, але сіруваті очі й світлі брови разюче вирізняли його серед вершників із закритими обличчями. Та Лауренц здивувався, коли бородань заговорив по-німецькому.

— Виспався, німцю? Ми квапимося.

— Звідки ви знаєте, що я німець? — затинаючись, спитав Лауренц.

— У сні розмовляв, наче книжечку читав. Та ближче до діла. За що сиділи в Ель Параїсо? Вбивство?

— Це має значення?

— Ні. Я гадаю, що ви хочете на північ.

Лауренц кивнув головою.

— Ми візьмемо вас. Моя умова: ні про що не розпитувати й виконувати мої накази.

— Згода.

— Поки що поїдете з Гамідом на його верблюді. А там побачимо.

Лауренц устав. Він напружував усі сили, щоб не заточитися. Пішов слідом за ними до невеликої групи чоловіків, що чекали їх. Він хотів було вже сідати на верблюда, як його спинив бородань.

— Хвилинку! Скиньте лівого черевика!

Лауренц оторопіло поглянув на француза. Невже знає, кольнуло в голові, але він одразу отямився. Незворушно нахилився, розшнурував черевика і подав його бороданеві. Той прискіпливо обдивився підбора, підошву, всередині. Здавалося, ніби він дошукується якоїсь хитромудрої схованки. Потім кинув сердитий погляд на Гаміда й віддав черевика німцеві.

— Чого, власне, ви так осатаніли, коли вам роззували ліву ногу?

Лауренц зашнурував черевика й подивився на бороданя.

— Ви не повірите, мосьє, але я ще з колиски дуже боюся лоскоту на лівій нозі.

«Мені пощастило,— думав він.— Пощастило, що ти не зацікавився моєю ступнею. Ще не виросло в Сахарі зілля проти хитрощів басків».

У бороданя раптом зіпсувався настрій. Різким тоном він дав туарегові незрозумілою для Лауренца мовою кілька вказівок, а потім звернувся до німця:

— Тільки щоб без витівок дорогою! Передовсім подалі від вантажу. А то й мені закортить полоскотати свій вказівний палець.