Розділ II

— Пиво? Вино? Коньяк?

— Ні, нічого алкогольного! — заперечив дещо шокований Кракмеєр.— Хіба слабенького чаю, якщо ваша ласка. З м'яти або ромашки.

Чай! Саласон на мить відчув свою перевагу. Ні, це таки не справжній пруссак.

Готель «Алегрія», мабуть, належав до першорядних закладів, бо минуло всього кілька хвилин — і струнка темноволоса покоївка принесла чай. Саласон ласим поглядом зміряв молоду жінку. Це помітив кримінальний радник і наморщив носа.

— До діла, колего!

— Вам такі не подобаються?

— Я арієць! — Кракмеєр дістав із нагрудної кишені складений аркуш паперу, до якого була приколота невелика фотокарточка.

— Прошу, йдеться про цього індивіда.

Саласон зиркнув на фото й посміхнувся.

— Арійський індивід. А чому ви вважаєте, що цього Лауренца треба шукати в Іспанії?

— У квітні тисяча дев'ятсот тридцять восьмого року він дезертирував із особливого підрозділу нашого легіону «Кондор», південніше Більбао.

— Значить, червоний. А чом би вам не пошукати його спершу у Франції? В усякому разі, у наших списках його немає.

У серпні 1936 року в Лондоні організувався так званий Комітет по невтручанню, до якого, ніби на глум, увійшли німецькі та італійські агресори. Представлені в ньому імперіалістичні держави уклали в 1938 році угоду, за якою усі іноземні добровольчі загони і з'єднання повинні евакуюватися із Іспанії. На цей час путчисти генерала Франко з допомогою легіону «Кондор» заволоділи значною частиною території країни і захопили важливі стратегічні позиції. І все-таки іспанський народ переміг би, якби лондонська угода виконувалась чесно. Тоді, коли інтернаціональні бригади змушені були залишити країну, жоден солдат, жоден літак чи військовий корабель гітлерівської і муссолінівської армій не були евакуйовані з Іспанії. До того ж багатьох бійців інтернаціональних бригад, що переходили у Францію, було кинуто у концентраційні табори.

Кракмеєр сьорбнув чаю і співчутливо подивився на іспанця.

— Ви недооцінюєте нас, полковнику. Згідно з нашою інформацією Лаурєнц ніколи не перебував у інтернаціональних бригадах, а отже навряд чи переходив Піренеї. Можливо, що він блукав десь по ваших тилах. Невидимий смолоскип, так би мовити. Віднедавна ми дали йому шифровану кличку «Чорна Свічка».

— О, в країні поетів гестапо теж поетичне!

Саласон познайомився із особовою справою.

— Кажете, південніше Більбао? Там діяла в горах одна банда... Стривайте... Верховодив нею, якщо мені не зраджує пам'ять, норвежець чи датчанин...

— У всякому разі, тепер у вас є фото і відбитки пальців. Отож завтра по обіді чекаю вашої інформації, полковнику.

Саласон хотів висловити свої сумніви щодо такої оперативності, але Кракмеєр уже підвівся й сказав: