До кімнати ввійшов Кракмеєр у супроводі шофера Кнуспеля.
— Почуття, полковнику, в нашому ділі ні ДО ЧОГО,—! меланхолійно сказав кримінальний радник.
Очевидно, він підслуховував розмову, а Кнуспель перекладав її. Ледь помітним кивком голови Кракмеєр привітав Саласонового заступника й підійшов до стола. З виразом безнадійно хворого, що змирився зі своїм становищем, він висмикнув з-під рук приголомшеного полковника червону папку.
— Стільки неприємностей, скільки могла б завдати вам ваша поїздка, птаха не варта.— Кракмеєр зітхнув, погортав папери у папці й звернув увагу на особову справу невідомого. Гуннар Йоренсєн? Він запитливо подивився на Саласона.
Полковник вирішив скористатися шансом. Він підвівся.
— Як бачите, ви припускаєтесь помилки, колего. Це не ваш співвітчизник.— Він простяг руку до папки, але Кракмеєр хутко відступив на крок.
— Невже? Але ж ви самі щойно сказали, що немає двох людей з однаковими відбитками пальців. Хіба не так? Про це написано в книжці...— Його погляд ковзнув по книжковій полиці. І враз Кракмеєр уп'явся пронизливим поглядом у полковника й гостро, владно мовив:
— Я чекаю ваших пояснень, Саласоне!
Начальник відділу ще вагався. Поглянув на переляканого заступника, потім на німця-шофера, який з байдужим виглядом стояв біля дверей, заступивши собою вихід.
«Партію виграє він,— мимоволі признався собі Саласон.— У гестапо довгі руки».
Кракмеєр очікував. Полковник глибоко зітхнув і почав:
— Ми натрапили на в'язня, зовнішні ознаки якого і передовсім відбитки пальців такі, як у розшукуваного вами чоловіка. Проте в матеріалах трибуналу він значиться не німцем Фредом Лауренцом, а датчанином Гуннаром Йоренсеном. Його було засуджено до страти як ватажка терористичної групи, а потім помилувано.
— Терористичної групи?
— Нехай банди партизанів, як вам завгодно. Їх багатенько було у наших тилах. Банда Йоренсена належала до невеликих, але клопоту завдала чимало. У її складі були кастільці, кілька басків, а також дезертири, такі, як цей Йоренсєн...
— Цей Лауренц, хотіли ви сказати,— поправив Кракмеєр і вимучено всміхнувся.
— При знешкодженні банди були жертви з обох боків... І цих двох, напевне, просто сплутали. Одного не збагну, чому цей Лаурєнц не виправив помилки перед трибуналом. Та як там не було, а смертний вирок винесено Гуннарові Йоренсену.
— А іншим?
— Іншим теж. Амністія врятувала їх від кулі. Вироки пом'якшили. Ватажку — довічне ув'язнення.
— Де це ваше Ель Параїсо? — Кракмеєр пошукав очима, де б сісти. Саласонів заступник догідливо запропонував стілець. Тяжко зітхнувши, кримінальний радник сів. Болісні зморшки враз прорізалися коло його губів. Здавалося, що він зовсім не слухає начальника відділу. — Злочинця доставлять сюди тільки завтра? Дозвольте, будь ласка, ковток води. Шлунок, розумієте...
Саласон дав знак своєму заступникові. Кнуспель, упіймавши погляд Кракмеєра, пішов слідом за іспанцем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Світло чорної свічки » автора Гельд Вольфганг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ II“ на сторінці 11. Приємного читання.
TextBook