Розділ «Сливове дерево»

У кінці холу з'явилися гер Бауерман і Габріелла. Свічка в її руці ледь освітлювала їхні напружені лиця та яскраві жовті зірки, нашиті на пальта. Побачивши Крістін, дівчинка віддала свічку батькові та побігла через кімнату, щоб стиснути її в обіймах. Гер Бауерман загасив полум'я й сів на сходах, опустивши голову. Крістін поплескала Габріеллу по плечу та погладила по голові. Дівчинка тремтіла всім худеньким тілом.

— Нас вивозять, — сказала фрау Бауерман.

— Вивозять? — запанікувала Крістін. — Куди?

— Невідомо, — відповів Ісаак, — за нами приїдуть сьогодні. Краще йди звідси.

Крістін відчула, що зараз заплаче.

— Ходімо зі мною, — попросила вона Ісаака. — Знімемо зірку і скажемо всім, що ти мій кузен.

— Nein, — відповів хлопець, підходячи до неї,— вони знають наші імена та прізвища. Це не спрацює. Тобі не слід було приходити.

Він відірвав руки Габріелли, що міцно тримали талію Крістін. Потім м'яко, але з рішучим виразом обличчя, підштовхнув гостю до дверей. Вона вхопила його зап'ястя, намагаючись зупинити, бажаючи просто торкнутися коханого. Але він вирвався, ніби дівчина могла заразити його якоюсь страшною хворобою. Серце Крістін розривалось від болю.

— Bitte, — молила Крістін, — дозволь мені допомогти! Ходімо, я сховаю тебе в нас удома. Не дозволяй їм так просто себе забрати!

— Із нами буде все гаразд, — відповів він, обережно ведучи дівчину до дверей. — Це не надовго. Вони відправляють нас працювати на військовий завод. Ми з тобою побачимося, коли все це скінчиться. Пам'ятаєш, ти потрібна родині? І я потрібен своїй. Якщо ми не виконуватимемо наказів, наші шанси вижити тільки зменшаться. Йди додому та бережи себе.

Вони вже стояли біля входу. Крістін сперлася на двері, з очей рясно котилися сльози. Ісаак дивився на власні черевики, на матір, на стіни — на що завгодно, тільки не на неї. Потім зненацька він стиснув Крістін у міцних обіймах і заховав лице в неї на шиї. Це тривало довго-довго, та от м'язи на його руках розслабились, хлопець зробив довгий болісний вдих і відпустив її.

— Я й досі тебе кохаю, — прошепотів Ісаак на вухо дівчині,— і завжди кохатиму.

Потім забрав від неї руки і відійшов. Крістін відчула таку слабкість, ніби з неї було випито всі сили.

Вона потяглася до Ісаака, щоб бодай іще секунду побути в його обіймах. Але хлопець узяв її за руку, відчинив двері й виштовхнув на ґанок. Дівчина почула клацання замка у себе за спиною.

Вона розвернулась і загупала кулаками в зачинені двері, та в цьому не було сенсу, її більше не впустять. І тут почулося віддалене гарчання двигуна — з-за рогу показався автомобіль. То була крита брезентом військова вантажівка, з-за бортів якої виглядали озброєні автоматами есесівці. Крістін бігцем подолала сходи й викладену цеглою стежку, що вела до тротуару, сльози застили дорогу. Тільки за два квартали від Ісаакового помешкання, задихана, вона перейшла на крок.

Іще одна військова вантажівка, повна солдат, рухалася брукованою вулицею в її напрямку. Дівчина витерла сльози, побоюючись, що не обійдеться без неприємностей, коли помітять її заплакане лице. Не відриваючи очей від хідника, вона повернула ліворуч, де за рогом кам'яниці ледь не налетіла на гауптшарфюрера СС.[47] Він чорною стіною виріс перед Крістін, сріблясті знаки розрізнення виблискують на сонці. Дівчина відступила на крок, а чоловік ухопив її зап'ясток, готовий до бійки. Але зрозумівши, що перед ним — особа жіночої статі, дещо ослабив захват і всміхнувся. Крістін подивилась на офіцера, в голові паморочилось, серце вискакувало з грудей.

— Молодичко, — сказав він, — куди поспішаєте?

— Ой, вибачте, гере гауптшарфюрер, — промовила Крістін, намагаючись приховати тремтіння в голосі.— Перепрошую, що наскочила на вас.

Автоматично вона звела руку в салюті й відкрила рота, щоб вимовити належне привітання, та есесівець зупинив її, торкнувшись долонею в рукавичці до ліктя дівчини. З висоти свого зросту він, оцінюючи, дивився на Крістін пронизливими блакитними очима. Поруч стояв іще один есесівець — товстун-группенфюрер — і всміхався масними губами, показуючи сірі нерівні зуби.

— Із вами все гаразд? — запитав гауптшарфюрер. — Потрібна моя допомога?