Розділ «Сливове дерево»

Крістін обійняла себе руками й відійшла до задньої стіни сховища, усе всередині, здавалось, обернулося на кригу. Марія з братами спала на ящиках з-під картоплі. Дорослі навчилися затуляти дітям вуха ватою чи шматочками бавовни, що допомагало малечі розслабитись і навіть спати. Крістін подумки цікавилась, чи вони вже звикли до вибухів, а чи сон був лише захисною реакцією організму на постійний страх. У такому разі, якщо бомба проб'є стелю сховища, вони помруть, нічого не відчувши. Сон є їхнею втечею. Дівчина теж хотіла б зуміти заснути. Потім вона згадала, як хтось приніс із дому пляшку саморобного шнапсу й давав по ковтку дітям, аби їх заспокоїти. Їй зараз хотілося б мати повну пляшку, щоб напитись і забути все щойно почуте.

Глава 14

У середині вересня по радіо оголосили, що в інтересах громадської безпеки кілька тисяч жителів Південної Німеччини було ув'язнено за антидержавницьку діяльність. Усіх їх було відправлено до Дахау. Дідусь сказав, що тепер, якщо рахувати в'язнів, у Дахау живе більше людей, ніж у Штуттгарті.

Наступного ранку в продуктовій черзі Крістін не побачила нікого з жовтою зіркою на одязі — серце її пропустило удар. Євреї зникли.

— Ви що-небуть чули? — спитала вона у фрау Унгер.

— Нічого певного, — відповіла та. — Тільки бачила, як серед ночі виїздили Кляйни. Хтось забрав їх разом із валізами на чорному «Мерседесі». А сьогодні зранку, коли я проходила повз будинок Ліберманів, маленька Естер підглядала через фіранку, хоча зазвичай вони з мамою займали чергу раніше за мене. Щось таки відбувається.

Крістін миттєво прийняла рішення. Щойно купить продукти, одразу ж піде до помешкання Бауерманів. Якщо завиє сирена чи налетить винищувач, де ховатись, невідомо, але дівчину це більше не турбувало. Якщо будинок виявиться порожнім, це означатиме, що вони вже виїхали, й Ісаак — у безпеці. З іншого боку, якщо вони й досі там, вона постукає в двері та спробує побачитися з ним. Більше нема чого чекати!

Пізніше, прямуючи до іншої частини містечка, вона усвідомила, що на місці Ісаакового будинку може знайти самі руїни. Уява малювала страшні картини, й дівоче серце від хвилювання ледь не вискакувало з грудей. Дорогою зустрічались як поодинокі вщент зруйновані будівлі, так і неушкоджені, але давно покинуті помешкання. Тротуари біля них були вкриті опалим листям і багнюкою, фіранки на вікнах теліпались брудними ганчірками, квітники заросли бур'янами. Якісь родини виїхали самі, та тепер Крістін цікавило, наскільки правдиві чутки про те, що гестапо примусово забирає цілі сім'ї. Вона уявила спорожнілі кімнати, в яких іще відлунює дитячий сміх, голоси батьків, бабусь і дідусів, чиє життя раптово змінилось, а може, й урвалось.

Цього разу дівчина не обходила довкола кварталу чотири рази, натомість одразу піднялася кам'яними сходами до вхідних дверей. Серце молотом калатало в грудях і пересохло в роті. Частково змиті, на дверях і вікні виднілися плями жовтої фарби. Крістін і досі могла розібрати, що там було написано: «Juden».

Спочатку вона легенько постукала, та потім, коли ніхто не озвався, загрюкала сильніше. «Піду тільки після того, як його побачу, — думала вона, пропускаючи косу між пальців». Нарешті, двері на дюйм прочинилися. Крізь темний отвір було видно смужку блідої щоки та каре око.

— Крістін! — вигукнула фрау Бауерман. — Що ти тут робиш?

— Мені треба побачити Ісаака.

— Його немає. Краще йди звідси!

— Будь ласочка, — залепетала Крістін, — впустіть мене хоч на хвилинку!

Їй здалося, що всередині буде не так небезпечно, як тут, на ґанку, тож дівчина вирішила взяти справу у свої руки і натисла на ручку дверей. Раптом вони широко відчинились. Хтось ухопив її й затяг до передпокою. Це був Ісаак.

— Що ти тут робиш? — запитав він, зачиняючи за нею двері.— Якщо дізнаються, вони тебе заарештують.

— Я мусила тебе побачити, — відповіла Крістін, намагаючись відновити дихання.

Раптом вона скам'яніла, шокована разючими змінами, що відбулися з часу її останніх відвідин. Древніми ковдрами було позавішувано всі вікна та двері, що робило приміщення темним і похмурим, як печера. Гасові ліхтарі тьмяно освітлювали середину передпокою та вітальні, залишаючи сходи та віддалену частину холу в темряві. Через широку арку ліворуч вона побачила голу мармурову підлогу, на якій ближче до старенької печі поряд лежало два солом'яні матраци та купа якогось непотребу — гілок, ганчір'я і розрізнених ніжок від меблів. З іншого боку від печі стояв хиткий стіл, зроблений зі старих дверей, покладених на овочеві ящики, та чотири різномасні стільці, що трималися тільки завдяки шпагату та дерев'яним підпоркам. На саморобних полицях, абияк змайстрованих із дощаних обрізків, кількох цеглин і дерев'яних брусків, розмістилися свічні недогарки, пощерблений посуд, кілька пом'ятих каструль і сковорідок. Як Бауермани живуть у таких умовах?

Ісаак стояв пліч-о-пліч із матір'ю. Їхні бліді маслакуваті обличчя розпливалися в мороці кімнати, жовті зірки Давида яскравими плямами виділялися на тлі темних пальт. Ніна скидалася б на двадцятирічну дівчину, якби не чорні кола під очима та не сивувате волосся, абияк заплетене в косу. Ісаакове волосся, з тих пір, як Крістін його бачила, відросло на кілька дюймів і тепер, зачесане назад, виднілося з-під сірого фетрового капелюха й кучерявилося за вухами. Та, попри втрату ваги і сповнений тривоги погляд, хлопець був нестерпно привабливим. Варто було лише побачити лице коханого, як усі притлумлювані роками почуття — горе, гнів, безпомічність, страх — одночасно вибухнули в ній, збиваючи подих, прискорюючи серцебиття. Дівчина зробила крок уперед, ледь стримуючись, аби не впасти у його обійми. І тільки тепер помітила чотири спаковані валізи, що чекали біля вхідних дверей.

— Ви ідете? — запитала вона.