Розділ «Сливове дерево»

— Ні, гере гауптшарфюрер, дякую, — відповіла вона, — зі мною все гаразд.

— Така симпатична молода німкеня, як ви, не мусить плакати.

— Вибачте, мені треба йти додому, — сказала Крістін, намагаючись обійти чоловіків, — мати чекає.

На якусь мить їй здалося, що зараз от-от один із них ухопить її за руку, не даючи пройти. Та цього не сталось, і дівчина вільно пішла тротуаром.

— Фройляйн! — високим співочим голосом покликав товстий группенфюрер.

Вона стишила ходу, та не зупинилася.

— Фройляйн! — закричав він.

Крістін зупинилася.

— Підійдіть сюди, — попросив він.

Вона склала долоні перед собою і повільно пішла назад. Серце молоточком гупало по ребрах.

— Гере группенфюрер? — промовила Крістін.

— Скажіть мені, фройляйн, ваше ім'я. — Він стояв, заклавши руки за спину.

— Крістін.

Группенфюрер усміхнувся до високого офіцера, мов це був їхній давнішній жарт. Потім доторкнувся до ґудзика на її пальті.

— Маєте хлопця, Крістін?

— Так, — відповіла вона.

— Е-е, не знаю, чи ви в курсі, та СС потребує здорових, красивих молодих німкень, як ви, для примноження арійської раси. Знаєте, що це ваш священний обов'язок?

— Так, — Крістін із зусиллям виштовхувала слова, — фюрер уже мені казав про це.

Товстий группенфюрер відкинув голову назад і зареготав:

— Фюрер! уже казав мені!..