Розділ «Сливове дерево»

Його великий живіт піднімався й опадав. Він штовхнув товариша ліктем.

— Фюрер уже казав їй! Ти чув?

— А що іще казав вам фюрер, фройляйн? Може, він поділився з вами своїми стратегічними планами на перемогу?

— Ні,— відповіла Крістін, — він сказав, що батьківщина має пишатися мною. Тому ми з нареченим плануємо побратись якомога швидше.

— То ваш наречений служить у регулярній армії вермахту, так?

Крістін кивнула.

Товстун задер своє подвійне підборіддя й торкнувся сріблястих блискавок на кітелі.

— Бачите це? — Спитав він. — Я належу до військ СС. Знаєте, туди приймають тільки тих, хто доведе чистоту свого походження до 1880-х років. Бути жінкою есесівця — почесно! Гітлер навіть вручає їм медалі за народження дітей: бронзову — за трьох, срібну — за п'ятьох і золоту — за шістьох і більше. Після перемоги ми будемо елітою!

Він нахилився до дівчини й понюхав її шию, втягуючи ніздрями її запах, як голодний ведмідь винюхує кролика біля дупластого дерева. Крістін стояла не рухаючись, але коліна та лікті судомно здригались.

— Ви могли б мати все що завгодно, — проказав він, витягаючи руку, щоб погладити її волосся.

— Вибачте, гере группенфюрер, — відповіла вона, — мені дійсно треба поспішати додому. Мама — хвора й чекає, щоб я доглянула молодших братів і сестру. Боюсь, у неї може бути тиф.

Зачувши слово «тиф», офіцер відсмикнув долоню й витер її об штани.

— Тоді йдіть, — дозволив він.

Крістін розвернулась і побігла не оглядаючись.

Усю дорогу додому вона намагалася придумати, як допомогти Ісааковій родині. Фрау Унгер казала, що Кляйни виїхали серед ночі. Може, вони десь сховалися? Треба дізнатися, де вони й відвести туди Бауерманів. Якби тільки не було запізно. Що, коли та вантажівка з автоматниками вже їх забрала? У будь-якому разі, самотужки їй не впоратись. Мамця, звичайно, розсердиться, дізнавшись, що Крістін була у Бауерманів, але доведеться їй розказати.

Удома дівчина одразу ж пішла на кухню, де мати консервувала останні цьогорічні помідори. Мокрий рушник висів у неї через плече, і руки були червоні від томату.

— Мамо, — сказала Крістін, затамувавши подих, — я сьогодні ходила до Бауерманів…

Мамчине лице здригнулось. Не даючи дочці договорити, вона відкинула ніж, витерла рушником руки й рушила в бік Крістін.

— Чому? Чим ти думала, коли туди йшла? Знаєш, що могло статись, якби тебе впіймали?

— Знаю, це було небезпечно, та мені треба було побачити Ісаака. Я не збиралася заходити, але мене впустили. Знаєш, їх вивозять. Із цим треба щось робити. Вони просто сидять і чекають, коли за ними прийдуть нацисти!