Розділ «Сливове дерево»

Мамця прикрила рота обома руками й повними жаху очима дивилася на Крістін. Шоста армія. Там же тато! Оточена росіянами… Наступні півгодини вони, холонучи від страху, слухали страшну правду про становище військ у Росії, доки хлопці спали, благословенні незнанням про долю свого батька. Крістін не вірила плакатам, які зображали росіян варварами і хижаками, так само, як і не йняла віри антиєврейській і антиамериканській пропаганді, але зараз не могла не молитися, щоб цього разу нацисти не збрехали.

Глава 13

Узимку страх перед винищувачами прогнав жителів містечка з полів, де вони в минулі роки зазвичай вишукували недовизбирану картоплю, та від залізничних колій, де охочі намагалися підібрати розсипане вугілля. Гессентальці як і раніше мусили годинами вистоювати у продуктових чергах і ходити на довколишні ферми, щоб виміняти цінні речі на вершкове масло, яйця чи городину. Але тепер люди постійно сканували очима обрій, аби заздалегідь побачити небезпечний літак.

Більшість повітряних нальотів припадала на авіаційну базу, та за день до Різдва трапився ще один прикрий випадок із розстрілом цивільних на протилежній околиці містечка. Хлопців із Гітлер'югенда розсадили чергувати по найвищих дахах і дзвіницях, аби вони слідкували за небом удень. По кожній звістці про вбитих односельців Крістін молила Бога, щоб з Ісааком усе було добре.

Проти ночі на двадцять четверте січня 1943-го року в новинах на радіо «Atlantiksender» оголосили, що, попри наказ Гітлера, Шоста армія здалася Радянському Союзу. Крістін не знала, як інтерпретувати вираз материного обличчя, коли та почула слова диктора про те, що багато хто з солдатів покінчив життя самогубством, не чекаючи, доки їх візьмуть у полон.

— Принаймні вони вже не в окопах, — прошепотіла Крістін. — Може, так у нього буде більше шансів.

— Якщо у військовополонених більше шансів, — різко сказала мамця, дістаючи з кишені на фартусі хусточку й витираючи носа. — Якщо він іще живий…

— Ну звичайно, живий, — відповіла Крістін, сама до пуття не розуміючи, сказала вона це тому, що вірила, чи тому, що так треба було сказати.

Здавалося, тільки вчора мамця вмовляла її з приводу Ісаака, і скільки ж вони не бачились? Важко повірити, що минуло вже стільки років, бо всі вони для Крістін пройшли, як один тиждень. Вона сподівалася, що хлопець відчуває так само, проте навіть не знала, чи він і досі в Німеччині, чи ще живий. І чим довше ця триклята війна триватиме, тим менше залишається надії хоч раз іще його побачити. Чи те саме буде із батьком? Невже вдруге доведеться тиждень за тижнем і місяць за місяцем розриватися між протилежними почуттями горя й надії, не знаючи напевно, чи вдасться бодай попрощатися з ним?

На додачу, попри постійні вмовляння Крістін, мама майже нічого не їла звідтоді, як почула про те, що Шоста армія потрапила в оточення під Сталінградом, і зараз була схожа на тінь. Вона казала, що сама думка про те, що чоловік замерзає та голодує на російському фронті чи, може, давно вже лежить притрушений снігом і всіма забутий, відбиває апетит і спричиняє нудоту. Тепер, після того як Шоста армія здалась, дівчина хвилювалася, чи мати взагалі не перестане їсти.

За декілька тижнів Крістін пересвідчилась, що від матері залишилась тільки шкіра та кості. Для родини вже стало звичним купатися тільки раз на тиждень, адже воєнний режим суворої економії ввів обмеження на дрова та воду. Тож усі, як завжди, купалися в металевій ванні, встановленій для цього посеред кухні.

Мамця зазвичай милась останньою, бо не хотіла економити гарячу воду на дітях і ще тому, що полюбляла насолодитися кількома хвилинами самотнього відмокання у ванні. Але того дня Крістін не могла чекати: прийшов лист від батька. Вона бігом піднялася сходами та постукала в двері кухні, бажаючи якнайшвидше порадувати матусю.

— Що сталося? — спитала мамця.

— Лист від тата! — прокричала Крістін у замкову щілину.

Почувся плюскіт води, і дівчина уявила, як мати піднімається у ванні.

— Неси сюди!

Крістін відчинила двері й увійшла до натопленої кухні. Обличчя й руки одразу стали вогкими від задушливої пари, що клубочилась у повітрі. На плиті кипіло дві каструлі з водою. І Крістін тільки через секунду зрозуміла, що мамця не доливала собі до ванни гарячої води. Щільно зачинені вікна потемніли від конденсату, тоненькі цівочки, подібні до струмочків сліз у мами на щоках, стікали по склу, та пара йшла не від ванни, а від каструль на плиті.

— Подай рушник витерти руки, — попросила мати тремтячим голосом.

Вона сиділа у ванні, притиснувши коліна до грудей, волосся заколене на маківці, мокрі пасма прилипли до скронь. Ключиці випирали над запалою грудною кліткою, усі кісточки на руках і ногах ясно просвічували крізь бліду шкіру.

Намагаючись не дивитись, Крістін подала мамці рушник, і раптом відчула, що ванна зовсім холодна.