Розділ «227»

— Так.

— Чому ти втік? — спитав він.

— Оскільки Батько вбив Веллінгтона, собаку, і я його боюся, — відповів я.

— Так мені й доповідали, — сказав поліцейський. — Ти хочеш повернутися до Свіндона до свого батька чи хочеш залишитися тут?

— Я хочу залишитися тут.

— І як ви на це дивитеся? — спитав він.

— Я хочу залишитися тут, — повторив я.

— Стривай, я питаю в твоєї мами, — сказав поліцейський.

— Він сказав Крістоферу, що я померла, — відповіла Мати.

— Гаразд, давайте… давайте не будемо зараз сперечатися з приводу того, хто, що й кому сказав. Я просто хочу дізнатися, чи…

— Звісно, що він може залишитися, — відповіла Мати.

— Ну, тоді будемо вважати, що ми владнали справу, — сказав поліцейський.

— Ви хочете забрати мене назад до Свіндона? — спитав я.

— Ні, — відповів він.

І тоді мені стало радісно, оскільки тепер я міг жити з Матір’ю.

— Якщо ваш чоловік приїде й почне вам заважати, то дзвоніть у поліцію. Але якщо у вас вийде, то владнайте свої сімейні справи самостійно, — сказав поліцейський.

Тоді він пішов, і я поїв томатного супу, а містер Шиєрс склав у вільній кімнаті коробки, аби постелити на них надувний матрац, на якому я мав спати, тож я пішов спати.

Потім я прокинувся через те, що в квартирі кричали люди, і була 2:31 ночі. І одним із тих людей був Батько, і я злякався. Але на дверях вільної кімнати не було замка.

— Я говоритиму з нею, подобається тобі це чи ні. І я не дозволю вказувати, що мені робити, тільки не тобі, — кричав Батько.

— Роджере. Не треба. Просто… — кричала Мати.