Розділ «227»

— Що за?.. — сказав містер Шиєрс.

— Крістофере, Крістофере, Крістофере, — сказала Мати й обхопила мене руками.

А я відштовхнув її, оскільки вона мене схопила, а мені це не сподобалося, тож я дуже сильно штовхнувся й упав.

— Якого біса тут коїться? — спитав містер Шиєрс.

— Вибач мені, Крістофере, я забула, — сказала Мати.

Я лежав на землі, а вона підняла праву руку й розвела пальці віялом, щоби я міг торкнутися них, але тоді я побачив, що Тобі втік із кишені, тож мені треба було його знайти.

— Я так розумію, Ед також десь тут, — сказав містер Шиєрс.

Сад був оточений стіною, тож Тобі не зміг утекти, оскільки він застряг у кутку й не зміг вчасно вилізти на стіну, і я його впіймав і поклав назад у кишеню, а потім сказав:

— Він голодний. У тебе є якась їжа, щоб його нагодувати, і вода?

— Де твій батько, Крістофере? — спитала Мати.

— Я гадаю, що він у Свіндоні, — відповів я.

— Дякувати Богу, — сказав містер Шиєрс.

— Але як ти сюди потрапив? — спитала Мати.

Мої зуби калатали, оскільки мені було холодно, і я нічого не міг з ними вдіяти, і я відповів:

— Я приїхав на потягу. Це було дуже страшно. Я взяв банківську картку Батька, аби зняти з неї гроші, і поліцейський мені допоміг. Але потім він захотів забрати мене назад до Батька. І він був зі мною в потягу. А потім пішов.

— Крістофере, ти весь промок. Роджере, не стій склавши руки, — сказала Мати. — Боже мій, Крістофере. Я б не… Я б ніколи не подумала, що… Чому ти тут один?

— Може, ви зайдете всередину, чи так і будете стояти там усю ніч? — спитав містер Шиєрс.

— Я буду жити з тобою, оскільки Батько вбив Веллінгтона садовими вилами, і я його боюся, — повідомив я.

— А щоб мені в калюжі втопитися, — сказав містер Шиєрс.

— Роджере, я тебе прошу. Нумо, Крістофере, давай зайдемо в дім, треба тебе висушити, — сказала Мати.