Розділ «149»

Коли я прийшов у школу в понеділок, Шивон спитала, чому в мене на щоці синець. Я відповів, що Батько розсердився й схопив мене, тож я його вдарив, а потім ми побилися. Шивон спитала, чи вдарив мене Батько у відповідь, і я сказав, що не знаю, оскільки я був дуже злий і з моєю пам’яттю відбувалося щось дивне. Потім вона спитала, чи вдарив мене Батько через те, що розсердився. І я відповів, що він мене не вдарив, а схопив, але він справді розсердився. Тоді Шивон спитала, чи він боляче мене схопив, і я підтвердив, що так, боляче. Шивон хотіла дізнатися, чи мені не страшно повертатися додому, і я сказав, що не страшно. А потім вона спитала, чи я хочу ще про це поговорити, і я відмовився. Вона сказала «гаразд» і ми більше про це не говорили, оскільки коли ти сердитий, то можна схопити людину за руку чи плече, але не за волосся чи обличчя. І бити також не можна, якщо тільки вже не зав’язалася бійка, тоді це не так погано.

Коли я прийшов додому зі школи, Батько ще був на роботі, тож я пішов на кухню, дістав ключ із маленького фарфорового жбана у формі монашки, відчинив двері з чорного ходу, вийшов надвір і зазирнув у сміттєвий бак у пошуках своєї книжки.

Мені хотілося повернути свою книжку, оскільки мені подобалося її писати. Мені подобалося, що в мене з’явився власний проект, особливо такий складний, як книжка. Також я досі не знав, хто вбив Веллінгтона, а я записував у книжку всі підказки, які встиг знайти, тож мені не хотілося, щоб вона пропала.

Але в сміттєвому баці книжки не було.

Я опустив кришку сміттєвого бака й пішов у глиб саду, аби зазирнути до бака, куди Батько складає садове сміття, скошену траву з моріжка та яблука, що впали з дерев, але моєї книжки там також не було.

Я став міркувати, чи не поклав її Батько до свого фургона, чи не поїхав на звалище й не викинув її в один із тих великих баків, але мені не хотілося, щоби так сталося насправді, оскільки тоді б я її більше ніколи не побачив.

Був іще один варіант, що Батько сховав мою книжку десь удома. Тож я вирішив влаштувати обшук і спробувати її знайти. Тільки треба було постійно й уважно дослухатися, щоби почути, коли Батько зупинить перед будинком свій фургон, аби він не спіймав мене за детективним розслідуванням.

Я почав обшук із кухні. Моя книжка мала приблизні розміри 25 см × 35 см × 1 см, тож її не можна було сховати в дуже маленькому місці, а це означало, що мені не треба було зазирати в дуже маленькі місця. Я подивився зверху на кухонних шафах, за шухлядами, під плитою, а за допомогою спеціального ліхтарика «Маґ-лайт» та маленького дзеркала, яке я взяв у коморі, я зміг зазирнути в темні місця за шафами, куди раніше пролізали миші з саду й наводили мишенят.

Потім я провів обшук у коморі.

Потім я провів обшук у їдальні.

Потім я провів обшук у вітальні і знайшов під диваном загублене колесо від своєї моделі «Мессершмітт Ейрфікс Bf.109G-6».

Потім мені здалося, що я почув, як Батько заходить до будинку з парадного входу, і я смикнувся, спробував швидко встати й стукнувся коліном об куток журнального столика, і було дуже боляче, але виявилося, що то люди-наркомани щось упустили на підлогу в сусідньому будинку.

Потім я пішов на другий поверх, але не проводив обшуку у своїй кімнаті, оскільки вирішив, що Батько не став би від мене нічого ховати в моїй власній кімнаті, тільки якщо він не надумає схитрувати й зробити те, що називається Подвійний Блеф, як у справжніх детективних романах з убивством, тож я вирішив обшукати свою кімнату лише в тому разі, якщо книжки більше ніде не виявиться.

Я провів обшук у ванній кімнаті, але сушарка була єдиним місцем, куди варто було зазирати, і там нічого не знайшлося.

А це означало, що єдина кімната, у якій ще не проводився обшук, — це кімната Батька. Я не знав, чи мені слід там шукати, оскільки він іще раніше наказав мені не копирсатися в його кімнаті. Але якщо він вирішив щось від мене сховати, то найкращим місцем для схованки була би саме його кімната.

Тож я сказав собі, що не буду копирсатися в його кімнаті. Я просто братиму речі, а потім ставитиму їх на місце. І він ніколи не дізнається про мій вчинок, тож не розсердиться.

Я почав обшук під ліжком. Там знаходилося: 7 черевиків, гребінець, на якому було багато волосся, шматок мідної трубки, шоколадне печиво, порножурнал під назвою «Фієста», мертва бджола, краватка з зображенням Гомера Сімпсона й дерев’яна ложка, але моєї книжки там не було.

Потім я зазирнув у шухляди з обох боків нічного столика, але там були лише аспірин, гострозубці для нігтів, батарейки, зубна нитка, тампон, носовички й запасний штучний зуб, який Батько тримає на випадок, якщо загубить той штучний зуб, який йому довелося вставити в дірку, коли він вибив справжній зуб, впавши з драбини під час того, як прибивав годівничку для пташок у саду, але моєї книжки там також не було.

Тоді я став шукати в одежній шафі. Вона була повна одягу, який висів на плічках. А нагорі була невелика полиця, куди я зміг зазирнути, коли став на ліжко, але довелося зняти взуття, оскільки я міг залишити брудні відбитки, а це була би підказка Батькові, що я проводив обшук. Але на поличці виявилося ще кілька порножурналів, зламаний тостер для сендвічів, 12 дротяних плічок і старий фен, який колись належав Матері.