Розділ «227»

А ось який візерунок був на сидіннях:

А тоді потяг сильно затремтів, і мені довелося триматися за поручень. Ми заїхали в тунель, і там було шумно, тож я заплющив очі й відчув, як у венах на шиї пульсує кров.

Ми виїхали з тунелю й прибули на іншу маленьку станцію, яка називалася Ворвік-авеню, назва була написана на стіні великими літерами, і мені це сподобалося, оскільки я знав, де перебуваю.

Усю дорогу до Вілсден-джанкшн я відмічав час між станціями, і всі часові проміжки були результатом множення на 15 секунд, ось так:

Паддінгтон 0:00

Ворвік-авеню 1:30

Майда-вел 3:15

Кілбурн-парк 5:00

Квінз-парк 7:00

Кенсал-ґрін 10:30

Вілсден-джанкшн 11:45

Коли потяг зупинився на Вілсден-джанкшн, двері автоматично відчинилися і я вийшов із потяга. Потім двері зачинилися і він поїхав геть. Усі люди, які зійшли з потяга, піднялися сходами й пішли маленьким мостом, але я залишився, окрім мене, на станції було всього двоє людей, і один із них був п’яний чоловік у пальті з коричневими плямами та черевиках із двох різних пар, і він співав, але я не чув, що саме він співав, а інший був індус, і він сидів у магазині, який мав вигляд віконця в стіні.

Мені не хотілося говорити з жодним із них, оскільки я був голодний і втомлений і вже поговорив із багатьма незнайомцями, а це було небезпечно, а що більше ти займаєшся чимось небезпечним, то скоріше з тобою трапиться щось погане. Але я не знав, як мені дістатися до Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, тож мені треба було в когось про це спитати.

Я підійшов до чоловіка в маленькому магазині й спитав:

— Де Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG?

Він узяв маленьку книжку, простягнув її мені й сказав:

— Два дев’яносто п’ять.

Книжка називалася «ЛОНДОН від А до Я. Атлас і список вулиць. Компанія географів. Карти від А до Я», я розгорнув її, а всередині було багато карт.