Розділ «227»

Мені не сподобалося, що вона так робить, оскільки це був гучний звук, і я спитав:

— Чому ти так робиш?

Вона знову трохи помовчала, а потім сказала:

— Ох, Крістофере, мені так шкода.

— Ти в цьому не винувата, — сказав я.

— Виродок. От виродок, — промовила вона, а згодом додала: — Крістофере, дозволь мені взяти тебе за руку. Хоч раз. Заради мене. Можна? Я не буду сильно стискати.

Вона простягнула мені руку.

— Мені не подобається, коли люди тримають мене за руку, — відповів я.

— Ні. Звісно. То нічого, — сказала вона й прибрала руку, а потім спитала: — Нумо вилізати з ванни й сушитися, гаразд?

Я виліз із ванни й витерся пурпуровим рушником. У мене не було піжами, тож я одягнув білу футболку й жовті шорти, які належали Матері, але мені було байдуже, тому що я дуже втомився. А поки я цим займався, Мати пішла на кухню й розігріла мені трохи томатного супу, оскільки він був червоним.

А потім я почув, як відчинилися вхідні двері й знадвору залунав голос незнайомця, тож я замкнувся у ванній кімнаті. Я почув, як хтось сперечається, а тоді чоловік сказав:

— Мені треба з ним поговорити.

— На сьогодні з нього досить, — відповіла Мати.

— Знаю. Але мені все одно треба з ним поговорити, — наполягав чоловік.

Мати постукала до мене в двері й сказала, що зі мною хоче поговорити поліцейський, і я відімкнув двері. Вона пообіцяла, що не дозволить йому мене забрати. Тож я взяв на руки Тобі й відчинив двері.

— Ти Крістофер Бун? — спитав поліцейський, який стояв за дверима.

Я відповів, що так. Тоді він сказав:

— Твій тато каже, що ти втік із дому, це правда?

— Так, — відповів я.

— Це твоя мама? — спитав він.