Розділ «149»

На дні шафи лежала велика пластикова скриня для інструментів, і вона була повна інструментів для Ремонту Своїми Руками, як-то: дриль, пензлик, кілька гвинтиків і молоток, і все це я побачив, не відчиняючи скрині, оскільки вона була зроблена з прозорого сірого пластику.

Потім я побачив, що під скринею для інструментів лежить іще одна коробка, тож я вийняв скриню з шафи. Інша коробка була старою картонною коробкою для сорочок — вона так називається, бо колись люди купляли в таких сорочки. І коли я зазирнув у коробку для сорочок, то побачив там свою книжку.

І я не знав, що мені робити.

Мені стало радісно, оскільки Батько не викинув мою книжку. Але якби я її забрав, то він би дізнався, що я копирсався в його кімнаті, і він би дуже розсердився, а я обіцяв не копирсатися в його кімнаті.

Потім я почув, як біля будинку зупинився його фургон, і зрозумів, що мені треба думати швидко й бути кмітливим. Тож я вирішив залишити книжку на місці, оскільки подумав, що Батько не мав наміру її викидати, якщо поклав її в коробку для сорочок, і я зможу продовжити писати книжку в іншому зошиті, який я ретельно ховатиму, а згодом, може, він передумає й поверне мені першу частину книжки, і я зможу переписати туди продовження. А якщо він ніколи її не поверне, то я все одно зможу пригадати більшу частину написаного тексту, тож наведу його в другій таємній книжці, а якщо захочу звіритися й переконатися, що все правильно запам’ятав, то прийду в кімнату Батька, коли його не буде вдома, і звірюся.

Потім я почув, як Батько зачинив дверцята фургона.

І тоді я побачив конверт.

Цей конверт, адресований мені, лежав у коробці для сорочок під моєю книжкою разом із іншими конвертами. Я його взяв. Він був неушкоджений. На ньому стояв надпис:

Крістоферу Буну

Рендольф-стрит, 36

Свіндон

Вілтшир

Я побачив, що інших конвертів дуже багато й всі вони адресовані мені.

Далі я помітив, як були написані слова «Крістофер» і «Свіндон». Вони були написані ось так:

Я знаю лише трьох людей, які малюють невеликі кола замість крапок у літері «і». Одна з них — Шивон, другий — містер Локслі, який колись викладав у мене в школі, а третьою була Мати.

Потім я почув, як Батько відчиняє двері з парадного ходу, тож я дістав з-під книжки один конверт, опустив кришку на коробці для сорочок, поклав на неї зверху скриню для інструментів і дуже обережно причинив двері шафи.

— Крістофере? — гукнув Батько.

Я нічого не відповів, оскільки він міг розчути, звідки я до нього озиваюсь. Я встав, обійшов ліжко й зупинився біля виходу з кімнати, тримаючи в руці конверт і намагаючись поводитися якомога тихіше.

Батько стояв перед сходами на першому поверсі, і я подумав, що він неодмінно мене помітить, але він передивлявся ранкову пошту, і його голова була нахилена вниз. Потім він відійшов від сходів і попрямував на кухню, а я дуже тихо зачинив двері до його кімнати й пішов у свою спальню.