Розділ «149»

— Читаю лист, — відповів я.

— Я закінчив свердлити. По телеку йде ота передача Девіда Аттенборо про природу, якщо тобі цікаво, — сказав він.

— Гаразд, — відповів я.

І він знову пішов на перший поверх.

Я дивився на лист і дуже напружено думав. Це була загадка, і я не міг її розв’язати. Можливо, лист потрапив не в той конверт і був написаний іще до того, як Мати померла. Але чому вона писала з Лондона? Вона ніколи не їхала з дому більше ніж на тиждень, наприклад коли гостювала у своєї кузини Рут, хворої на рак, але вона жила в Манчестері.

А потім я подумав, що, може, це був лист не від Матері. Може, це був лист до іншої людини на ім’я Крістофер, від матері того Крістофера.

Я відчув хвилювання й радість. Коли я починав писати свою книжку, то мені треба було розв’язати лише одну загадку. А тепер їх було дві.

Я вирішив того вечора більше про це не думати, оскільки в мене не було достатньо інформації і я легко міг Дійти Хибних Висновків, як містер Атенлі Джоунс зі Скотленд-Ярда, а це було небезпечно, тому що завжди треба збирати всі доступні докази до того, як починати робити висновки. Так у вас буде менше шансів припуститися помилки.

Треба було дочекатися, поки Батька не буде вдома. Тоді я піду до шафи в його спальні, подивлюся на інші листи й побачу, звідки вони та що в них написано.

Я склав лист і сховав його під матрац, аби Батько не знайшов його й не розсердився. Потім я пішов униз дивитися телевізор.