Розділ «Книга третя Буря»

Їржик із Лідушкою повільніше йшли за ним.

— Довго ж ти нас не згадував, Їржику!

— Згадував щодня й щогодини, але...

— Якби ти знав, чого тільки люди не плещуть про тебе!

— Та я уявляю, але все це колись урветься.

— Ох,— зітхнула Лідка.— Коли ж то?..

— Як доведу своє діло до кінця, тоді вже...— Він не доказав.

— Ой, як же я боюся за тебе! А що ти надумав? Я то здогадуюсь, але ж ти мені не дуже довіряєш...

— А ти згадай, що сама казала мені у вільшнику та на Турові. Знаєш же, скільки ми випили гіркої; за все те мусить бути відплата. А ще я хочу, щоб люди були людьми, а не рабами.

Вони стали на пагорбі, обвели очима весь гористий виднокруг, укритий білим снігом.

— Поглянь, Лідушко, на оці села: нема серед них ні одного, ба ні одної хати, де б жили щасливі люди. Нині вони сплять, а завтра їх знову ждуть горе та злидні або ж клопіт і тяжка праця. Та ще хто зна, як вони сплять. І марно люди ремствують та моляться. А тамті,— Їржик показав у той бік, де виднілася в далині замкова вежа,— тамті мають усього досхочу, бенкетують, марнотратять, спочивають у пухових перинах. І все те ссуть із оцього замученого люду. А чи ж вони не такі самі смертні, як і всі ми? Тато мій за те, що боронив себе та хотів за всіх обстати, пішов на шибеницю. Бог велів прощати, але отим-о простити не можна. Вони не пожаліють нас, у них нема душі, нема серця, і за те їх має спостигти кара божа. Знаєш, як у всіх селах, по всій окрузі люди прозріють, як повстануть і закричать: «Чиніть по закону!» — то цей гордий Находський замок і всі замки затрясуться, і пани побачать, що ми не сліпі й не дурні, що ми люди. Бач, чого я прагну й чого домагаюсь! І бог мені поможе. Час нам самим подбати про себе.

Весь вид і очі юнакові вогнем палали. Лідка в захваті не зводила очей із цього  натхненного обличчя. І оце говорить юродивий?! Вона стисла йому руку й прошепотіла:

— Хай тебе бог боронить і укріпляє! Я вже не буду плакати за тобою.

Під Новий рік Балтазар зустрів у Наході в корчмі Рихетського.

— Як там Їржик, Уждяне?

— А так, як ви й гадали: він не божевільний, вам це можна відкрити.— І розповів йому все.

— Хм...— Рихетський похитав головою, — Правдивий Скалак. Матиме він добрий шмат роботи, та не знаю, може, воно й ні до чого. У Відні, кажуть, уже радяться про скасування панщини...

— Ет, пане-брате, і ви ото Вірите?

— А як ні, тоді вже й не знаю... Їржик у вас? Відтоді, як нам ото так нарадив та поміг, у мене він ще не був.

— Збирається до вас, може, завтра його побачите.