Розділ «Книга третя Буря»

— Які ж це інші?

— Полицькі, я добре знаю, там теж усе кипить, та й німці за горами, на Броумовщині.

— Три округи — це вже чогось варт! А коли починати?

— Негайно,— відказав Їржик.— Коваль клепле, поки тепле.

Рихетський і всі інші стали заперечувати, тільки Балтазар промовчав. Нівлт запропонував почекати ще трохи, чи не справдяться слова універсалу «до остаточного вироку», а потім домовитися з полицькими.

— Та це можна й зараз,— сказав Їржик і вийшов. Скоро він вернувся, привівши із собою якогось чоловіка, що досі сидів під липами перед рихтою.

— От вам Достал із Маховської Лготи, він вам більше скаже, ніж я.

Достал, високий худий чоловік із вогнистими очима, сів і почав розповідати, яке невдоволення панує в Полицькій окрузі, а надто серед німців на Броумовщині, та що в них уже збираються силою домагатися свого.

— Якби й ви пристали до того, то було б ліпше для вас і для нас, бо двоє більше здолають, ніж один.

На це всі охоче погодились. Рихетський, однак, додав, що таку важливу справу не можна починати зопалу, треба все обміркувати, а тому варт іще трохи зачекати.

— Ну, гаразд,— сказав Достал. — Зачекаємо. Я тим часом іще дещо розвідаю та порозуміюся з німцями, мені до них недалечко; а потім підмовимо й інших.

— Їржі Скалакові можете говорити все, він буде між нами за зв’язкового.

Тільки дорогою, вертаючись із Балтазаром на «Скелю», Їржик зняв мову про Лідку та економа.

— Що маємо робити? — спитав Балтазар.

— До двору віддати не можна.

— А вона, бідолашечка, ще й не знає нічого...

Прийшли вони додому надвечір. У дворі було тихо, не чути ані голосочка. Їржик здивувався, що Лідка й досі не вибігла стрічати їх, як звичайно.

— Що воно таке! До села, чи що, всі пішли? — чудувався господар.

На порозі світлиці обидва спинилися, приголомшені. Стільці валялись поперекидані, стіл був зсунутий зі свого місця, а в кутку біля печі сиділа стара Бартоньова й плакала.

— Що це тут діється!? — скрикнув Балтазар, пойнятий лихим здогадом.