Розділ «Книга третя Буря»

— До канцелярії?

— Еге. І ви теж?

— Ну, так напевно за Відень.

— А бодай їм! Та ми не піддамося!

— Ржегак із мене вже сміявся: «Не на моє вийшло? Матимеш тепер за ту депутацію».

— А ну його, єхиду! Ходімо.

Довго чекати їм не довелось, прийшов управитель і почався допит. Пан Франц, писар, сидячи за столом, писав по-німецьки протокола, як диктував йому пан управитель. Селяни не відмагалися. Рихетський відповідав за всіх.

— Бідували дуже, пан помогти не схотів, то що нам лишалося, з голоду помирати? Пішли й випросили собі поміч, а яка з того кривда вельможному панству?

— Яка кривда? Ах ви...— І посипалася лайка. Пан управитель лаявся і по-чеськи, й по-німецьки; найбільш визвірявся він на Рихетського. Та той ані оком не моргнув, не щулився, не гнув спини, не просив ласки. Це й зовсім розлютило управителя.

Так само, як Рихетський, повелися й Уждян із Бартонем.

— Лайдак! Лайдаки! — репетував управитель.— Лашек! Лашек!

Ускочив Лашек, дозорець, що чекав у передпокої.

— Лашек! Неси лаву!

За мить дозорець уже поставив посеред канцелярії лаву й став біля неї сам з ліщиновою різкою в звичній руці.

— Лягай, лайдак! — звелів управитель Рихетському.

Той почервонів: уся кров ударила йому в голову, очі загорілися полум’ям гніву.

— Що? Мене на лаву? Мене, вольного ртинського обивателя? — гримнув він на весь голос, так що писар аж перо з руки впустив.

— На лаву! Лягай! — горлав управитель.

— Спробуй доторкнутись до мене, лакузо паршивий! — Рихетський так копнув ногою лаву, що вона вилетіла у двері. Дозорець сіпнувся був до Нівлта, але дістав од нього такого стусана, що вилетів слідом за лавою.

— Я права маю! Спробуйте зняти руку на вольного! — кричав Рихетський, стоячи посеред канцелярії, гордо випростаний, з гнівним обличчям.