Розділ «Книга третя Буря»

— Оце пісня! Все в ній є...

— А як він її співав!

— Про ціп та косу буцім від себе додав.

— От тобі й юродивий!..

— А що, хіба не його правда?

— Та воно то так, але як же ти... А іншої ради, мабуть, таки нема.

— Ох, і наклав же він йому!

— Шкода, що оконом так скоро приїхав.

— Та не завадило б і тому всипати...

— Еге, і старий був сволота, а це зовсім харцизяка якийсь.

— Іще гірш!

Цю пригоду славили по всій окрузі, для всіх Їржик став героєм. Відшмагавши дозорця, він догодив усім, помстився за всіх.

— Отак якби кожен робив! — гомоніли люди.

— Не всі ж божевільні...

— Тут-то він розумно вчинив!

— А в замку не вірять, що він божевільний.

— Та вже ж, хіба дурний так придумає? Горопаха!

Всі щиро жаліли його.

Їржика спершу кинули до темниці, потім привели в канцелярію. Там його довго, з усякими хитрощами допитували, але марно. Потім відвели назад до в’язниці й спробували тортурами витягти з нього те, чого не спромоглися випитати хитрістю. Немало перетерпів молодий Скалак: три дні його морили голодом, потім садовили на «осла» — лаву з гострим ребром,— він усе мовчав або ще й усміхався. Часом і говорив або мугикав щось, але все не до ладу, незрозуміле.

— Що з ним робити? — спитав плговський економ управителя.