Розділ «Книга друга Скалаки»

Вдова не знала, що діяти, її зовсім приголомшила біда та страх перед панами з Находського замка. На її слізне прохання управитель зласкавився й дав їй пільгу на тиждень, але далі зволікати вже не дозволив.

— А як сусід Кліма? — по кілько хвилинах гнітючої мовчанки тихо спитав слабий дідусь.

— Він сьогодні теж на панщині; в суботу нам уже поміг трохи перевезти, а в нього ще й своє не звезене...

— Нема ради, хай Франтіна йде. Може, ще постоїть на годині, а мені, дасть бог, до завтра полегшає, то...— Кашель не дав йому доказати.

Господиня вийшла з хати. Біля дверей вона зустрілася зі здоровою, міцною кароокою дівкою. То й була її дочка Франтіна.

— Нажала корові?

— Вже й нагодувала.

— Дідусь кажуть, щоб ти йшла...

— На панщину? — тоскно, протягло спитала дочка.

Мати тільки головою кивнула.

— Що вдієш, комусь же треба; я піду на своє, а Ваша хай зостається з дідом.

Дочка не відповіла. Ввійшовши до сіней, вона взяла на старій шафі серп і хустку. Мати зав’язала в шматинку кавалок хліба, й дочка невесело пішла до воріт із клуночком у руці.

— Куди це ти, чорнява? — почувся раптом якийсь гучний голос.

Франтіна зупинилася посеред двору й здивовано подивилась на незнайомого юнака, що покликав її. Це був стрункий хлопчина, бідно вбраний; під пахвою він ніс цимбали.

— На панщину.

— Як то на панщину? Чоловіків хіба в вас немає? Постривай хвилинку! — І, підійшовши ближче, спитав господині, чого вона не пошле наймита. Жінка розповіла йому все.

Трохи подумавши, юнак відповів:

— Нема ради, треба йти; пішов би я за тебе, так ти ж удома з матір’ю стільки роботи не зробиш, як я. Іди, я викошу вам овес, а як можна буде, то й звеземо.

Мати з дочкою зачудовано дивилися на незнайомого.

— Але ж у мене нічим заплатити... — сказала господиня.