Розділ «Книга друга Скалаки»

— І не забили?

— Ні, тільки коня поранили. А шкода!

— Мікулашу! — гримнув на нього старий.

— А хто нас зі «Скелі» зігнав, хто Марії віку збавив, хто...

— Годі. «Мені відомщення»,— сказав господь. Подай біблію, Мікулашу.

Дебелий Мікулаш послухався, як мала дитина. Пішов у куток, одсунув убогий мисничок, підняв одну дощечку в підлозі, дістав зі схрону велику товсту книгу й поклав її на столі.

Старий Скалак, запаливши нову скіпку, звелів синові читати. В їхній родині віддавна було заведено щовечора, а по змозі й ранком читати уривок із святого письма — звісна річ, таємно, бо цю книгу ніхто чужий не повинен був бачити, її ховали, як скарб. Книга та була спадком від їхнього пращура, того самого «хлопського офіцера», і завжди давала втіху й пораду його нащадкам. Її переховували й берегли, як дорогоцінність. Як шанували Скалаки цю книгу, так і віри своїх батьків твердо трималися. Вони весь час належали до громади Чеських братів, жили за їхніми приписами, й це завжди підносило їх над усіма односельцями. Про людське око вони мусили визнавати католицький обряд.

Молодший Скалак, нахилившись над книгою, почав читати, але нараз щось постукало в двері. Мікулаш випростався.

— Це не Їржик,— сказав він і запитливо глянув на батька.

— Піди відчини, але книгу...

Син мовчки встав, і за мить над схроном уже стояв судник.

— Хто там? — вийшовши в сіни, суворо спитав Скалак.

— Відчиніть, будьте ласкаві, — озвався за дверима тоненький голос.

Грюкнув дерев’яний засув, і до хатини ввійшла дівчина. Старий Скалак, виступивши насеред світлиці, допитливо розглядав незнайому. Вона промокла до нитки, мокре розпатлане волосся поприлипало до чола. Спідниця була пошарпана, ноги закаляні, подряпані до крові. Це була Лідушка. Несміливо дивлячись на діда, вона благально заговорила:

— Я заблудила в цій пущі, будьте ласкаві, пустіть мене переночувати.

Суворість зійшла з Мікулашевого виду. Старий Скалак сказав дівчині, щоб вона сіла.

— В нас є що попоїсти? — спитав Мікулаш.

— Я зоставив Їржикові, але він уже не прийде. Там у печі стоїть.

Дівчина, що сиділа на лаві, похиливши голову, аж скинулася, зачувши ім’я «Їржик».

— Звідки ти? — спитав старий Скалак.