Розділ «Книга перша Salva guardia[1]»

Молодий князь, очунявши, якусь хвилину безтямно водив очима довкола; його спантеличила постать у білому плащі. Слуга радісно сповістив його, що вони врятовані, й коротенько розповів, що сталося. Пікколоміні вирішив негайно ж їхати геть.

— Ясновельможний пане, таж надворі ніч і мороз великий, а ваша милість так ослабли...

Камердинерові уже не хотілося виїздити вночі, він сподівався спокійно переночувати тут під охороною драгуна.

— Поїду додому, цей вояк нас проведе, — уперся князь.

— Ясновельможний пане,— виструнчившись перед ним, сказав Балтазар каліченою німецькою мовою,— мені до ранку треба одвезти наказ у Броумов. Але тут недалечко біля шляху є ще одна садиба, там ви будете безпечні.

— А де оті?..— вигукнув нараз Пікколоміні, згадавши про непокірливих селян.

— Вони тут, поряд.

— Зараз же приведіть їх сюди, а ти приставиш їх до замка, — звелів князь Балтазарові.

— Ясновельможний пане, я ж їду з депешею. Вони до ранку нікуди не втечуть.

— Але вранці, ясновельможний пане, хай їх хлопи пов’яжуть і одведуть до замка,— докинув камердинер.

Балтазар глянув на нього так, наче хотів пронизати його тим коротким поглядом наскрізь. Та панський слуга не помітив нічого.

— Це вже доручаю тобі! — одказав князь.

Камердинер припнув своєму панові до пояса шпагу і вкутав його в широкий темний плащ, тоді вбрався сам. Балтазарові тим часом звеліли вивести коней.

Драгун не пішов просто до хліва, а, звернувши праворуч, вступив до слабо освітленої комірчини. Скалаки сиділи біля ліжка мовчки, понуривши голови. Їра тривожно поглядав то на діда, то на батька. Марія, зачувши дзенькіт острог, злякано зирнула на двері. Там показалася постать у білому плащі.

— Не бійтеся, це я, Балтазар, сальва гвардія.

Вояк потис старому господареві руку й співчутливо глянув на Марію.

— Ще не забула мене, Марженко? — тихенько, ласкаво спитав він її. — Ну як, одійшла вже трохи?

Дівчина кивнула головою. Уждян повернувся до чоловіків.

— До ранку ви повинні щезнути. Іншої ради нема,— глухо сказав він.

— Самі знаємо,— відповів Мікулаш.